Справа Шеремета почалася з того, що людей оголосили винуватими

Це прогалина в кримінальному процесі. Тому суди застосовують таку практику: те, що прокурор пише – сприймають на віру, як істину. А в прокурора є обґрунтування, що на цій стадії не можу надавати докази, тому що це буде порушенням кримінального процесу. В процесі прописано, що спочатку зачитується обвинувачення, потім визначається порядок дослідження доказів. І тільки після цього на відповідній стадії надаються ці докази. Тут прокурор йде по набитій доріжці.

Ще два роки тому такі ухвали про міру запобіжного заходу взагалі не оскаржувались в апеляційному порядку. Зараз, після рішень Європейського й Конституційного судів, вони оскаржуються. Але апеляційні суди, як правило, відкладають такий розгляд, або прокурор не з'являється. І термін цієї ухвали стікає. Апеляційні суди не зацікавлені, щоб швидко і своєчасно розглядати такі скарги. От і у випадку Антоненка – тягли. І була прогнозована така ситуація, що його залишать під вартою. Тут можлива зміна запобіжного заходу, якщо перед судом будуть висвітлені нові обставини, які раніше не були: або захистом, або прокуратурою. Поки таких нових обставин хтось не надасть, його триматимуть під вартою.

Коли справа знаходиться в суді – немає. Єдине обмеження, воно не прямо прописане, але випливає із кримінального процесу: людина не може перебувати під вартою більше, ніж передбачено максимальне покарання за той злочин, за який його судять.

 

При оцінці необхідності застосування запобіжного заходу оцінюється не тільки можливість вплинути на докази. Доказова база складається із показань свідків у тому числі. І на них можна вплинути, якщо людина буде на волі. До того апелює завжди прокуратура. Що от, усвідомлюючи невідворотність покарання, він може уникати суду, переховуватися, втекти, впливати на свідків. Хто із свідків допитаний, відкривається на стадії закінчення досудового розслідування. Тобто, обвинувачуваний розуміє, хто які показання дає. І з цього моменту можливо припустити, що можуть бути погрози. Що "от, ти на мене таке то наговорив. Ану, давай міняй свої показання". І суд повинен це теж враховувати.

Це не просто поширена, це звичайна практика. Для того в нас в Україні зараз під варту і беруть. Бо знищувати докази чи впливати на свідків можуть адвокати й рідні, по великому рахунку. Тому говорити, що тримання під вартою в Україні для уникнення ризиків – це смішно. Насправді, тримання під вартою використовується саме як засіб психологічного тиску на людину. Їй пропонують постійно угоду зі слідством. Мовляв, давай, підписуй, ми тебе випустимо, отримаєш мінімальний термін чи умовний. Прокуратура в цьому зацікавлена. Бо їм тоді не треба доводити. Людина прийшла в суд, сказала, що визнаю вину, іду на угоду, ось вона, я все підпишу. Тобто, вони закривають питання обвинувачення. А тримаючи під вартою до цього дуже легко схилити. Щодо того, що його морозили, не давали теплі речі, медичну допомогу не надавали, вже є тисячі рішень ЄСПЛ про те, що це є тортури. Україна постійно виплачує кошти за це. Те ж саме стосується і заборони побачень. Побачення з родичами, які не є учасниками кримінального процесу, передбачені законом. Вони надаються з письмового дозволу слідчого. І раз на місяць він повинен його давати, якщо нема підстав заборонити.

 

Очевидно, що наші силові структури використовують кримінальний процес не як засіб доказування вини в злочині. А як засіб схиляння будь-якої особи, яку вони визначили, до визнання вини і похилення голови, скажемо так. Навіть якщо ця особа не винна. Тобто, побудовано процес таким чином, що нерівноправ'я у захисті підозрюваного і у можливостях прокурора і слідчого. Останні зараз мають серйозну перевагу. А людина не захищена процесуальними методами, щоб цю перевагу якимось чином відбити. Тобто, от зараз прокурор каже : він винуватий, він може втекти. Але він це нічим не доказує. І людина, замість того, щоб по-суті справи розмовляти і щось доводити, повинна доводити суду, що не буде нікуди тікати. Хоча не повинна цього робити. Це прокурор повинен довести, що він може втекти якимось чином. Що він купив квиток на літак, готує парашут, щоб перетнути кордон. А людина вважається невинуватою за визначенням. А в нас презумпції невинуватості, на жаль, на цих стадіях процесу немає. А тим більше в справі Шеремета. Коли справа почалася з того, що людей оголосили винуватими на прес-конференції посадові особи. Це яскрава ілюстрація того, що презумпції невинуватості в нашій країні не існує.

Прогноз тут дати важко. Тому що ситуація змінюється. Справа слухається судом присяжних. Я ставлю себе на місце прокуратури, я б дуже серйозно тиснув і компрометував присяжних для того, щоб вони не смикались вправо-влівою. Такі гучні справи, як правило, непрогнозовані. Судячи з позицій захисту, які вони іноді озвучують в ЗМІ, доказової бази мало. Точніше, її багато. Але вона вся під сумнівом, спірна. І говорити про те, що там є стовідсоткова доказова база – я б не став, мабуть. Присяжні, це з одного боку й надія для них, що буде справедливе рішення. А з іншого боку - це прості люди, які нічим не захищені. На присяжних простіше тиснути з боку поліції і прокуратури. І вони приймуть рішення, яке їм скажуть.