Ексклюзиви
пʼятниця, 26 квітня 2019 21:55

"Реанімували реактор до останнього, не могли повірити, що він зруйнований" - ліквідатор про аварію на ЧАЕС
5

Автор: Сергій Старостенко
 

В перший період після Чорнобильської аварії 200 людей отримали гостру променеву хворобу, з них померли 30 чоловік. Про це розповідає оператор 4 блоку ЧАЕС Олексій Бреус, який брав участь у ліквідації наслідків аварії 26 квітня 1986 року: "Був дивний стан – урочистість якась недоречна, піднесення, зарядженість, готовність зробити будь-що за будь-яку ціну. Потім я дізнався, що це називається радіаційна ейфорія. Через високе опромінення нервова система збуджується. Можливо, ця радіаційна ейфорія і утримувала людей на зруйнованому реакторі стільки часу".

Працювати на ЧАЕС потрапив випадково. За розподілом студентів в СРСР направляли на роботу. Мені сказали обирай – місце в науково-дослідному інституту в Подольську оператором на ЧАЕС. Я не міг вирішити. Тоді запитав на вулиці першу зустрічну маленьку дівчинку – куди дяді поїхати, в Подольськ чи в Прип'ять? Дівчинка сказала: "В Прип'ять".

Коли я приїхав на ЧАЕС у 1982 році, пару тижнів я вивчав документацію, бо мав здавати екзамени, щоб одержати допуск до роботи. Два тижні мене, як і всіх інших, перевіряло КДБ: запити слало в інститут, де я навчався, на місце народження – грунтовно вивчали, чи я надійний.

Чотири роки я працював на ЧАЕС до аварії. Один рік на інженерних посадах, потім уже став за пульт 4 блоку.

Пригадуєте ранок 26 квітня 1986 року?

Я жив у Прип'яті, за два кілометри від станції. Тоді там було 50 тисяч населення. Жив на 8 поверсі. Мої вікна виходили якраз в сторону ЧАЕС, станцію було добре видно.

Зранку 26 квітня 1986 року випив кави і у вікно не глянув. Їхав на станцію на роботу і не знав, що там сталося.

Багато очевидців пізніше розповідали, що під час вибуху чули шурхіт, ніби щось шелестіло протяжно. Вибух звучав на відстані як хлопок. В момент вибуху бачили, як над реактором піднявся вгору промінь і пішла пара, розлетілися якісь уламки, що світилися

Вночі спав міцно, нічого не чув і не бачив. Багато очевидців пізніше розповідали, що під час вибуху чули шурхіт, ніби щось шелестіло протяжно. Вибух звучав на відстані як хлопок. Очевидці казали, що в момент вибуху бачили, як над реактором піднявся вгору промінь і пішла пара, розлетілися якісь уламки, що світилися. Хтось казав, що на якийсь час з'явилася підсвічена куля.

Приїхавши до станції, побачив зруйновану верхню частину 4 блоку, 75 метрів заввишки.

  Картина Олексія Бреуса "Загибель чорнобильського Титаніка"
Картина Олексія Бреуса "Загибель чорнобильського Титаніка"

Коли я прийшов на своє робоче місце, мого напарника, який працював тут вночі, вже не було. Вночі мали привезти на роботу мене, але вирішили взяти Марата Хашимова, бо він ближче живе до станції. В результаті ліквідації Марат отримав великі дози опромінення і променеву хворобу. Пожив кілька років після аварії і помер. Якби мене взяли замість Марата, я отримав би значно більшу дозу опромінення.

В перший період після аварії десь 200 людей отримали гостру променеву хворобу, з них померли 30 чоловік. Від цієї хвороби люди гинуть протягом місяця-півтора. В основному вмирали вони в лікарні інституту біофізики в Москві. Це спеціалізована клініка, яка займалася опроміненням.

Вранці привітався за руку з оператором реактора Леонідом Топтуновим, кивнув головою начальнику нічної зміни 4 блоку Олександру Акімову. Вони обидва пізніше загинули через опромінення. Абсолютною смертельною дозою вважається величина в 600 бер, а у них було по 1200 у кожного. Я за день хапнув 120 бер. 100 бер – це вже променева хвороба. Допустима річна доза в Радянському Союзі була 5 бер.

Коли мені довелося бігати о 9 годині в напівзруйнованому приміщенні поруч зі зруйнованим реактором, там було, мабуть, не в тисячі, а в мільйони разів більше радіації. Я там був недовго – максимум півгодини. Власне там і взяв основну дозу свою.

Коли о 9 ранку глянув на годинник, мав потрясіння. Мені здавалося, що уже три години дня. А насправді півгодини максимум пройшло від того часу як я приїхав на роботу. Такий був внутрішній зсув у сприйнятті часу

Коли о 9 ранку глянув на годинник, мав потрясіння. Мені здавалося, що уже три години дня. А насправді півгодини максимум пройшло від того часу як я приїхав на роботу. Такий був внутрішній зсув у сприйнятті часу.

Оператори цілий день до вечора, не залишали блок. Із пожежників загинуло шестеро. А з ліквідаторів два десятки. Було багато роботи.

Які саме роботи ви виконувала того ранку на ЧАЕС? Чи це було хаотичне гасіння пожежі?

Завдань було кілька. Перше завдання – треба було гасити вогонь в різних місцях на блоці в ту ніч. Були розписані пожежні команди.

Друге – треба було відразу після вибуху знайти під завалами постраждалих, вивести їх в небезпечну зону і передати лікарям. Врятували і передали медикам всіх постраждалих крім однієї людини – старший оператор циркуляційних насосів Валерій Ходимчук досі десь там лежить. Його до ранку шукали і не знайшли.

У когось із постраждалих були радіаційні опіки, у когось просто термічні.

Радіаційні опіки, на відміну від термічних, можуть проявлятися пізніше - спочатку почервонінням, а потім почорнінням шкіри. Вони проходять складніше. Звичайний термічний опік загоюється, а радіаційний опік має властивість з часом відновлюватися. В клітинах відбувається мутація. З часом народжуються клітини опікові. У мене був невеличкий опік під правим оком над респіратором. Радіаційний пил осів. Через місяць він зійшов, через півроку трошки відновився. Потім заспокоївся.

  Олексій Бреус на 4 блоці ЧАЕС, 1984 рік
Олексій Бреус на 4 блоці ЧАЕС, 1984 рік

Третє завдання – треба було перевести багато устаткування в безпечний стан – щось відключити, десь зняти напругу. Зокрема треба було перевести тонну мастила з бака у спеціальну аварійну ємність, щоб воно не зайнялося. Раніше достатньо було кнопочку натиснути, і масло зливалося. Але після вибуху це вже не працювало. Треба було піти до цих труб, вручну відкрити вентелі. Там були високі рівні радіації. Ті хто це робив, загинули. Але мастило вони злили і запобігли його загорянню.

Треба було видалити з генератора велику кількість водню. Якщо він потрапляє в повітря і реагує з киснем, стається вибух. Щоб цього не було, треба було це водень з генератора замінити на азот. Це теж зробили і загинули від переопромінення.

Треба було провести розвідку, в якому стані сам реактор, щоб визначитися, що далі робити.

Люди бігали по приміщеннях. Когось било струмом, бо наступали на розірвані оголені дроти. Один з операторів турбінного залу Юрій Корнєєв був у величезному приміщенні заввишки 20-30 метрів. Побачив, що на нього падає бетонна плита. За нею падала наступна – плити валилися як доміно. Він тікав. Від променевої хвороби не втік, а від плит втік

Люди бігали по приміщеннях, вивчали обстановку. Когось било струмом, бо наступали на розірвані оголені дроти. Хтось потрапляв в приміщення з залишками диму після пожежі. Це був хімічний дим, фактично отрута. Хтось потрапляв у приміщення з радіоактивною парою.

Вночі під час вибуху один з операторів турбінного залу Юрій Корнєєв був у величезному приміщенні заввишки 20-30 метрів. Побачив, що на нього падає бетонна плита. За нею падала наступна – плити валилися як доміно. Він тікав. Від променевої хвороби не втік, а від плит втік. Живий. Зараз живе на Троєщині. Переніс інсульт кілька років тому.

Поки не було ясно, в якому стані реактор, треба було будь що подавати до нього воду, щоб охолодити. Це ми й робили, поки об 11 ранку розвідка доповіла, що реактор зруйновано повністю і подавати воду немає сенсу. Оператор 4 блоку Віктор Смагін віддав нарешті команду всім залишити 4 блок.

Дуже правильна була команда в тій ситуації, але дуже важка, тому що дуже важко було усвідомити і погодитися, що вже немає чого робити, розвести руками і піти звідти. Ми хапалися за соломинку.

Автор: Сергій Старостенко
 

Не покидали реактор попри те, що радіаційний фон зашкалював?

У мене був дивний стан – урочистість якась недоречна, піднесення, зарядженість, готовність зробити будь-що за будь-яку ціну. Потім я дізнався, що це називається радіаційна ейфорія. Через високе опромінення нервова система збуджується. Це швидко минуло. Почало нудити. У інших було блювання. Можливо, ця радіаційна ейфорія і утримувала людей на зруйнованому реакторі стільки часу.

Був ще психологічний такий момент – не хотілося погоджуватися, що ми безсилі, що вже все. Це як до останнього сподіваєшся реанімуючи людину.

Який захист ви мали?

Ми мали респіратор типу "пелюстка", всередині якого знаходилася тканина Петрянова. Це дуже висококласний фільтруючий засіб. Захищав органи дихання від потрапляння всередину аерозолю і радіоактивного пилу. Ніяких скафандрів ми не мали. Був на станції запас протигазів. Лежали в сейфі. Вночі їх відкрили. Вдягли, почали працювати і познімали. У протигазах було просто незручно спілкуватися і чути один одного.

Знаю, саме вам випало натиснути останню кнопку реактора.

Чиновники з Москви дзвонили і благали до останнього не припиняти подачу води до реактора. Вони так само, як і ми, не могли повірити, що реактор зруйнований. Для будь-якого інженера-ядерника залишити реактор без води – це найбільший гріх.

Вода закінчилася о 10 годині, тому ми вирішили подати воду з річки. Наповнили нею великі баки, і перекидали з них воду в реактор. Цим займалася ціла команда. У другій половині дня я кілька разів приходив на пульт управління. Був сам, нікого вже не було, тиша як ніколи. Контролював заповнення баків річковою водою. Нарешті о 16 годині води було достатньо. Мені випало включити насос подачі води, але, на щастя, насос не включився. Я побачив на приладах, що він трохи начебто смикнувся, і все затихло. Це була моя остання кнопка, і взагалі остання кнопка на 4 блоці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Влада засекретила справжні причини аварії на ЧАЕС" - ліквідатор

Ті ліквідатори, в кого погіршився стан, відразу попали в лікарню, потім більшість з них перекинули літаком в Москву. Мені настільки погано не було. Я вийшов наступного ранку знову на роботу. Ще три дні працював за пультом 3 блоку, розхолоджував третій реактор після зупинки. Це були мої останні дні на ЧАЕС.

Інтерв'ю з Олексієм Бреусом читайте у свіжому номері журналу Країна.

2 серпня 1990-го Верховна Рада УРСР ухвалила постанову про мораторій на будівництво на території республіки нових АЕС і нових надпотужних радіолокаційних станцій. Постанову підписав Голова Верховної Ради Української РСР Леонід Кравчук.

Верховна Рада України скасувала мораторій 21 жовтня 1993 року.

Зараз ви читаєте новину «"Реанімували реактор до останнього, не могли повірити, що він зруйнований" - ліквідатор про аварію на ЧАЕС». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути