"Окрім шахт, нічого в житті не бачив. Лише недавно перестали сниться", — каже 48-річний Олександр Стаценко. Півроку тому чоловік переселився до райцентру Велика Багачка на Полтавщині. Доти жив у Донецьку, 25 років працював на шахтах:
— Мій наставник на шахті Горького казав: "Якщо хоч два роки пропрацюєш, то навряд звідси вирвешся — воно затягує". Ото й мене затягнуло, — розказує Стаценко.
В Олександра немає лівої руки. На шахті ім. Засядька 13 грудня 2002-го чоловік опинився під завалами вугілля. Рука застрягла в металевих конструкціях гірничовиймального комбайна.
— Температура в шахті була вище 45 градусів, води натекло майже по пояс, — згадує. — Бачу: по забою пішла тріщина, щось ударило по потилиці. Я подумав, що виброс газу. Хотів саморятівника потягти, та не зміг руку видьоргнути. Лежав, як в утробі матері, доки не дістали.
Рятувальники намагалися домкратом підняти комбайн із гірником. Порода обвалювалася.
— Кілька разів непритомнів. Прокинувся від того, що хтось позаду ворушиться. То лікар приліз на четвереньках, сопе й матюкається: "Чого розсівся? Готуйся до ампутації".
Ліву руку Стаценкові медики різали по горло в гарячій воді на глибині 1078 м. Операція тривала 7 хв.
— Хтось уколов у праву ногу. Почув, як стало легше, рука наче звільнилася. Почав сповзати з машини, — згадує Олександр. — Лікар узяв мене під мишки й потягнув, по дорозі впускав у воду. Потім поклали в термомішок і підняли на поверхню. Розстебнули, а я весь трушуся. Тоді морози сильні були, а ми працювали в одних трусах і в чоботах на босу ногу.
Під завалом Стаценко був 18 год. Його доправили до центральної клінічної лікарні.
Тоді морози сильні були, а ми працювали в одних трусах і в чоботах на босу ногу
— Отямився у ванній, — зітхає. — Санітарки спорять, що робити з трусами. А я їм: "Дівчата, та які труси! Тут руки немає! Ріжте їх к чортовой матері!"
За півроку в опіковому відділенні донецького хірургічного центру гірникові зробили 15 пластичних операцій. Дружина Лідія кілька місяців ночувала на підлозі в палаті чоловіка.
— Від руки лишився чорно-синій обрубок. З ніг знімали шкіру і приживляли до нього. Коли на ногах наростала нова шкірка — чесалося й боліло, — кривиться.
У березні 2004-го Олександрові у Великій Британії зробили пластиковий протез руки. Лікування та протезування оплатила шахта.
— Прожив у Лондоні півроку, навіть хотів лишитися, — чеше праву руку об стіл. — Уже й роботу знайшов — наглядачем на кладовищі. Та дружина не схотіла виїжджати. Там після 35 років нічого робити — не встигнеш пенсію заробити. Співачку Мадонну бачив! — вигукує радісно. — У неї вілла, хоч і коштує 6 мільйонів фунтів, порівняно з будинками наших олігархів — собача будка. Стінґа також бачив: ішов по вулиці в пальто й кедах.
Стаценко одягає протеза. Намагається взяти за вушко чашку зі столу. Не вдається.
— Та що з того протезу? Його можна носити не більше трьох годин, бо рука натирається і потіє. Я рідко його одягаю. Інколи беру на рибалку, щоб вудочку притримати.
Будинок у центрі Великої Багачки чоловік купив за $14,5 тис.
— Гроші наскладав за Союзу — на шахті заробляв майже 980 рублів за місяць. Тут найкращий чорнозем, до 3,5 метра вглибину. Подумав, треба тікати з донецького навозу. Ухопив 16 соток, посадив городину, кизил, черешні, абрикоси. Помідорів і огірків цього року повно вродило, навіть сусідам роздавав. До хати підвів воду, поміняв металеві труби на пластикові, зробив забор.
У Великій Багачці чоловік живе сам. Дружина залишилася у Донецьку, працює на санітарно-епідеміологічній станції.
— Старша донька вже заміжня, внучці скоро рік. Молодша вчиться у торговельному інституті в Донецьку. Їх треба поставити на ноги. Вони до мене в гості приїжджають — купатися у річці Псел.
— Добрий чоловік, — каже на вулиці сусідка Стаценка Ганна Бурковська, 79 років. — Ми сіна накосили, а дощ почав накрапати. Так він підійшов, попросив вила з недовгим держаком і ото однією рукою нам усе переніс.
1960, 8 липня — Олександр Стаценко народився в селищі Войкове Макіївського р-ну Донецької обл.
1978 — уперше спустився у шахту ім. Горького в Донецьку
1982 — одружився із санітарним лікарем Лідією Мороз, старшою на 9 років; за два роки з"явилася на світ донька Діана
1985 — працює на шахті ім. Засядька в Донецьку
1988 — народилася донька Валерія
2002, 14 грудня — у шахті ампутували руку; 2004-го в Англії виготовили пластиковий протез
2008, травень — купив будинок у селищі Велика Багачка на Полтавщині
3 
1
Коментарі