— Жінки свій вік приховують, а тут усі знають, — розводить руками вдова В'ячеслава Чорновола на порозі своєї 2-кімнатної квартири в центрі Києва на вул. Франка. Поетеса Атена Пашко 10 жовтня відсвяткувала 80-річчя.
Іменинниця в чорних брюках і вишиванці. На шиї має разок намиста, волосся акуратно зачесане.
— Не хотіла гостей приймати, бо недобре почуваюся. Недавно зробили операцію на очі — видаляли катаракту. Тепер у мене одне око синє, а друге каре. Усе здається чорними чи білими плямами, але лікарі кажуть, що зір має відновитися.
Живемо разом з онуком Васильком. Він комп'ютерами займається, розробляє програми (раніше працював в адміністрації президента Віктора Ющенка. — "ГПУ"). Має вже 28 років, але одружуватися ще не збирається. Вступив до Інституту післядипломної освіти, вивчає психологію.
Стіл біля дверей заставлений квітами у вазах. Зо п'ять оберемків стоять у банках на підлозі.
— День народження святкували в центрі Леся Курбаса, — Атена Василівна спирається на стіл. — Нікого не запрошувала, але прийшли близько 100 людей. Я з півгодини читала свої вірші. Прийшов і Віктор Ющенко. Привітав, а потім сів у кутку із гостями. Приніс мені букет. Після святкування половину квітів віднесла на могилу В'ячеслава. Ходжу до нього кожної суботи, бо так мені легше.
В'ячеслав Чорновіл загинув 25 березня 1999-го в автокатастрофі на 5-му км автотраси Бориспіль–Золотоноша. Його автомобіль врізався в КамАЗ із причепом, який розвертався посеред шосе.
— Досі не можу змиритися з його смертю. На похоронах навіть плакати не могла. Через півроку після його вбивства в мене стався інфаркт. Тільки коли лежала в реанімації, з очей потекли сльози.
На стіні висить портрет В'ячеслава Чорновола, написаний київською художницею Вірою Кулебою.
— Якось прийшли до неї з В'ячеславом у гості. Доки розглядали її картини, вона встигла зробити ескіз мого портрета. Знала, що я не люблю позувати. В'ячеслава малювала з фотографії вже після його смерті.
Атена Пашко була третьою дружиною Чорновола. Познайомилася з ним 1962-го в будинку дисидента Івана Світличного.
— Коли 1967-го його заарештували, мене посадили за ґрати на три дні. Його сестру Валентину теж арештували. Ми сиділи в сусідніх камерах. Коли мене вели на допит, серед конвою арештантів побачила і В'ячеслава. Мені стало недобре, я зупинилася, притулилася до стіни. В'ячеслав прокричав: "Атенонько, тримайся!" Одружилися в Якутії, куди В'ячеслава заслали. Я приїхала провідати його. Розписувалися в райцентрі Нюрба. Я була вбрана у спідницю і вишиту сорочку. Назад поверталися пішки через тайгу. В'ячеслав нарвав мені букет іван-чаю.
Показує збірки своєї поезії. Останню "Лезо моєї стежки" видала 2007-го.
— За радянські часи збірки не видавала, бо не могла написати першого "паровозного вагона", який дав би зелене світло до публікації. Зараз теж немає часу — працюю над виданням 10-томника праць чоловіка.
Пропонує випити каву на кухні. Прибирає зі столу банку з варенням. Ставить тарілку з печивом.
— В'ячеслав Максимович був невибагливим до їжі. Найдужче любив вареники і борщ.
2 
1
Коментарі
3