— Мати нікого не слухає. За місяць змінила чотири антибіотика. Сама собі їх приписує і надіється, що допоможуть, — жінка в кашеміровому пальті тупцює у черзі до аптеки біля метро Нивки в Києві.
Перед нею 12 покупців, позаду — ще п'ятеро. Поряд — її знайома в леопардових лосинах і високих шкіряних чоботах. Цокає підборами по бруківці.
— Моя теж раніше пила антибіотики для профілактики, доки не почала жити з терапевтом. Він каже, українці цим заганяють себе у могилу. Чуть шо — антибіотик. Поки їх не стануть по рецепту продавати, діла не буде.
— Дев'ять тисяч хворих за день, — гортає новинну стрічку у смартфоні. — Ти віриш у цю статистику? У Польщі — 27 тисяч щодоби. А в них населення під 40 мільйонів, як і в нас. У матері є всі симптоми коронавірусу, а сімейний лікар направлення на тест не дає, — шморгає, витирає носа серветкою. — Каже: "Не панікуйте. У вас або грип, або застуда. При ковіді такого нежитю не буває". Вже у грудях почало тиснути. Ні смаку, ні нюху тиждень нема. Кашляє мало, але мучить задишка. Ліфт на ремонті. Доки вийде на третій поверх, уся мокра й червона. Коли з'явився біль у спині, я її на КТ повезла. Тепер тільки муколвана треба 12 ампул. Шість аптек оббігала, ніде нема. Приписали цефтриаксон. Дивлюся ролики на ютюбі, як уколи робити.
До аптеки заходять по двоє, бо працюють дві каси. Брюнетка в жовтому респіраторі тулиться до чоловіка.
— Зараз робота є тільки в сімейних лікарів, гробарів і священників, — говорить він. — У селі, щоб яму викопати, беруть 1200 гривень. А як знають, що треба хворого на ковід закопувати, таксу піднімають удвічі.
— Сусідку Ларису із сьомого поверху знаєш? — жінка піднімає йому комір пальта. — Батька поховала в жовтні. Мав двобічну пневмонію. Коли помер, вона лікарю пропонувала чотири тисячі, щоб ковід у заключенні не писав. Він крик підняв: "Хочете, щоб усе село з ним попрощалося й заразилося? Один ляже і 10 за собою в могилу забере!" Ховали діда в торбі й закритій труні.
— Я понімаю, що лікар приписав. Але де я дістану той цинк? — біля аптеки на столичній Борщагівці кричить у слухавку чоловік із сивою бородою. — Ні цинку, ні вітаміну С 500 нема. На ліки вже пішло 10 тисяч. У дві кредитки заліз. А температура другий тиждень то 35, то 38. Маруся лікарю дзвонить, а він сам у реанімації. В реєстратурі дали номер його колеги. Вона каже: "Якщо збивається температура, лишайтеся вдома. Коли почнеться рвота і задишка, викликайте 103".
Рудоволоса жінка поряд розкриває парасольку, щоб сховатися від дощу.
— Та він її щомісяця бив. Скільки ми просили Свєту від нього піти. Хіба коханець — то вихід? — говорить по вайберу.
— Покинути його боялася. Бо ні квартири, ні роботи, — відказує жіночий голос. — В інтернеті познайомилася з Іваном. Не призналася, що заміжня. Місяць чи два мутили, доки він їй квіти додому присилати не почав. Сашка її ними й побив. Я її в себе у квартирі сховала. А він сокиру узяв і давай в мої двері цілитися. Якби поліція їхала на 5 хвилин довше, цей псих міг наробити біди. Закрили на три доби. Свєтка рветься заяву забрати. Кажу: "Тікай. Він весь Київ переверне, щоб помститися".
— Як цефтриаксона нема? А моксифлоксацин коли буде? — вусань в окулярах кричить до фармацевта через скляну вітрину.
— Ви думаєте, що один такий? Пів Києва лежить із пневмонією, — аптекарка складає в пакетик фізрозчин, пробіотик і 10 шприців. — Поставку чекаємо завтра вранці. Хочете, я під вас зроблю замовлення.
— Мені сьогодні колоти треба. 20 відсотків легень уражені.
— У мого батька була двостороння пневмонія. В лікарню не клали, бо місця не вистачає. Візьміть ще пульсометр і міряйте сатурацію. Опуститься нижче 93 — викликайте "швидку", — кладе на прилавок пристрій за 499 грн.
— А ты куда собралась такая красивая? — жінка в спортивному костюмі й розстібнутому пуховику перепиняє знайому, яку не впізнала у чорній масці.
— Иду заключать декларацию с семейным врачом, — кучерява шатенка скидає капюшон. Від неї пахне солодкими парфумами. На обличчі багато тонального крему. Тримає файл із паспортом і медичною карткою.
— И мы к этому врачу полгода в очереди стояли. Как только декларации начали заключать, он за несколько дней набрал. Мы тогда на море были, не успели. Записались в дополнительный список. Вчера медсестра из регистратуры звонит: "Подносите документы, у Николая Петровича освободилось место". А муж: "Чего ты радуешься? Люди мрут". Я отказалась. Они тебе позвонили.
— За вчера только в нашем доме было два похорона, — продовжує та, що в пуховику. — Лену, которая в магазине хлебом торговала, отпели на прошлой неделе. Не кашляла, только в груди болело и в позвоночник отдавало — пневмония такая. Она год как перенесла рак груди. Была в группе риска, но на КТ ехать отказалась.
— Как похоронили? Она на 10 лет моложе меня! — знайома витріщається. — Что-то мне уже не хочется к Николаю Петровичу идти. Останусь у нашей семейной.
В аптеці біля метро Політехнічний інститут у черзі 10 покупців. Стоїмо понад 20 хв. До входу рухаємося поволі, бо одна з фармацевтів відійшла на обід.
— Зоя, що ви приймали? — жінка із фіолетовими нігтями перепиняє сусідку, яка несе у жмені кілька пачок вітамінів. — Настя зі школи ковід принесла. Спочатку вчителька танців захворіла, потім завуч і її класна керівничка. Настю на вихідних морозило. Казала: "Мама, все тіло болить". А в понеділок встала як ні в чому не бувало і пішла в школу. Тепер хворі ми з Максом і свекор зі свекрухою.
— Ми консультувалися з трьома лікарями. Сімейна зразу антибіотики виписала, а я ж то знаю, що вірус ними не лікується, — сусідка ховає упаковки з вітамінами до шкіряної сумки. — Подзвонили в приватну. Там прийом лікаря 400 гривень, а якщо з ознаками ГРВІ — тисяча. Пішла на развєдку. Понавиписував противірусних. Та я на Уляну Супрун у фейсбуці підписана. Шарю, що вони безтолкові, як і гомеопатія. Шеф на роботі дав телефон Анфіси Миколаївни. Вона ковід від грипу може по інтернету розрізнити. 10 хвилин спілкувалися по комп'ютеру. Виписала вітаміни. Взяла 800 гривень за консультацію. Кожен день питала про самопочуття. Сили то поверталися, то щезали. Одного дня думала, з голоду помремо. Бо не могла дійти до кухні і зварити пельмені. Переболіла кожна частина тіла. Пила по 2,5 літра води. Через 12 днів почали приходити в себе. Свекор досі хворий. Легені чисті, а в грудях давить.
— Інсульт у 19 років. Хто б міг подумати? Упав серед вулиці, — заплакана жінка в зеленому береті плечем притискає до вуха телефон. В одній руці тримає ручку, в другій — список медикаментів, де закреслює, що ще треба купити.
— Скільки днів він у лікарні? — через динамік чути, як кашляє співрозмовник.
— Завтра буде четверта доба. Організм сильний, має стати на ноги. Але лікар попередив, що зміни після інсульту неминучі. Із чоловіком гриземося. Він каже, що я винна. Це все нерви від навчання. Ми на нього такі надії покладали. Вісім репетиторів найняли. Так переживав, що не поступить, а син пройшов у три університети. А тепер що? Пам'ять відновлюється поволі. Хотів кардіохірургом стати.
— Я ж їм словник імен подарувала, а зять сам придумав імена. Трійню назвав Платон, Орест і Северин. І всі Едуардовичі. Ну що за фантазія? — біля метро Святошин жінка займає чергу одразу до двох аптек поряд.
Щохвилини бігає від однієї до другої, черга майже не рухається. Голосно розмовляє по телефону з колегою.
— Прийдеться звикати, — зітхає. — Якби були дівчата, одну назвали би на честь баби Емілією. А так — змирюся й любитиму. Мої ж онуки.
— Глянь, Байден перемагає у штатах, де живе найбільше українців, — Нью-Джерсі, Коннектикут, Мічиган. Хіба не символічно? — сивий чоловік розмахує газетою перед товаришем, який несе з магазину два пакети з продуктами.
— Яка вже різниця, хто переможе — Трамп чи Байден? Україну підтримують і демократи, і республіканці. Біда, що в нас до влади лізуть одні й ті ж. Славка пам'ятаєш? Він за Януковича "шишкою" у районі був. Двічі у сміттєвий бак націоналісти кидали, паркан лайном облили. А тепер вибори виграв і у свій кабінет повернувся.
Сивий дістає з кишені телефон.
— Знаєш, скільки у мене тепер номерів починається на "депутат". Вісім. Одногрупники Льошка і Петро в міську раду пройшли, куму 12 голосів не хватило, щоб очолити ОТГ.
— У Штатах найвища за всі роки явка, а в нас 30 відсотків і то мертві душі. Анекдот новий чув? Приходить дід на дільницю і питає: "Моя баба голосувала?" Йому кажуть, що так. А він кривиться: "Баба 10 років як померла, а на дільницю ходить. Хочу її тут зустріти, але постійно розминаємося".
3 
1
Коментарі