четвер, 23 квітня 2009 16:51

Борис Довгань зустрівся із сином через 46 років

Автор: фото: Інна ЧЕРВІНЧУК
  Борис Довгань (ліворуч) із другою дружиною Соломією та сином від першого шлюбу Володимиром зустрілися у Теплику на Вінниччині 27 вересня 2008 року
Борис Довгань (ліворуч) із другою дружиною Соломією та сином від першого шлюбу Володимиром зустрілися у Теплику на Вінниччині 27 вересня 2008 року

"У Чистий четвер випекла на шість пасок більше. Минулої осені в мого чоловіка знайшовся син Володя. У нього троє дітей, уже сам дідусь — має 3-річну онучку Василину. Чекаємо їх у гості, — розповідає 63-річна Соломія Довгань із райцентру Теплик на Вінниччині. — Чоловік і син загубили один одного, коли Володі було два роки".

Борис і Володимир Довгані зустрілися 27 вересня 2008-го. Не бачилися 46 років.

— Дивлюся по телевізору "Ключовий момент", але так іще не плакала, як оце дєд Боря зі своїм сином зустрічалися, — втирає очі сусідка Олена Грамарчук, 58 років. — До останнього дня все в секреті тримали. Бачу, якийсь чоловік фіртку до них відкриває. Назустріч йому летить дєд Боря. Обнялися, поцілувалися. Тоді сусід до мене: познайомся, Лєна, це мій син Володя.

68-річний Борис Довгань запрошує до будинку. У приміщенні не знімає сонцезахисних окулярів — у чоловіка немає лівого ока. За темним скельцем видно підставлену вату.

— Із матір"ю Володі познайомився 1959-го на цілині. Попав туди, як кінчив будівельну школу в Чистяково на Донеччині. Галя була з Уралу. Подружили ми почті рік і поженилися. Ті, хто по комсомольській путівці на цілину їхав, як у Бога за пазухою були. Їх кормили, обустраювали. Побули два місяці й поїхали. А ми воду пили з черв"яками по півметра. Три роки відпрацював від звонка до звонка. Який там розврат був, скільки наркоманів!

6 жовтня 1960-го в подружжя народився син Володимир. Родина переїхала в Теплик. Оселилися в батьківській хаті Довганя. Галя працювала мулярем у міжколгоспбуді, Борис — трактористом у колгоспі.

— Я заболів радикулітом ще й язвою желудка. Тоді язва рвонула — доки приїхала "скора", вся хата в крові, я без сознанія. Галя пред"явила ультиматум: мовляв, їду додому. Ти вмреш, а я що буду робити на чужині? Забрала малого і поїхала в Уфу.

— Я її понімаю. Часи тяжкі були. А за що вона мала жити з дитям? — перебиває чоловіка Соломія Антонівна.

Одужавши, Борис поїхав у Черкаси до сестри. Влаштувався на будівництво.

— Там оце травмувався, що на голові — рівчак і ока позбувся. Падав із висоти 40 метрів. Галі з малим посилав посилки, гроші. А потім отримав пісьмо: я вийшла заміж і родила дитину. Зрозумів, що треба шукати якогось вугла, женитися — от і найшов Соню. По паспорту вона Соломія, я на неї Софійка кажу. Через чотири роки будемо відзначать золоте весілля.

Ті, хто по комсомольській путівці на цілину їхав, як у Бога за пазухою були

— Коли з Боріком познайомилася, знала, що має сина, — говорить Соломія Антонівна. — Він носив у кишені його фотографію. Просив Галю в листах віддати Володю. У нас народилися сини Юра і Серьожа, дочка Надя. Він малих дітей любив. Казав, хочу дитинку притулити до грудей. От 1977-го і родився, осьо Олєжка, — показує на білявого чоловіка, що сидить на дивані. — Мені кажуть: роди ще п"яту дитину, раніше на пенсію підеш. І Наташка появилася.

Соломія Антонівна 21 рік була нянею в дитсадку "Сонечко". Останніх 12 років працює технічним працівником у санстанції.

— Володя писав: "Здравствуй, папа! Вышли мне посылку яблок". Увечері спакували ящик, пересипали яблука горіхами, цукерками, сушками. Уранці він на роботу, а я на пошту, — продовжує жінка. — Або написав: "Мне надо спортивный костюм и шапочку". Побігла в універмаг, купила і відправила.

— Каже, шо в дєтстві дарили — нічого не помню. А що в шкафу в посилочному ящику завжди були яблука і цукерки — помню, — додає Борис Пилипович.— Зв"язок із Володьою пропав десь 1978-го. Галя виїхала в Нижнєвартовськ, а Володя залишився в Уфі. За три місяці до повноліття Володі прийшло пісьмо в контору, мол, аліменти не беріть, син уже работаєт. І приписка від Галі, щоб я Володю не шукав і не тривожив.

Володимира розшукав син Довганя Юрій.

— Він у Сиктивкарі живе, військовий, а його жінка Люба — полковник податкової інспекції. У Люби подруга в міліції, то по своїх каналах і знайшли, — каже чоловік. — Володя колись у міліції працював, а зараз в Новому Уренгої монтажником. Перший раз подзвонив 25 липня. Антонівна на городі помідори вибирала. Тут Ромашка, онучок, гукає до телефону. Беру трубку, а звідти: "Папа, здравствуй!" У мене шок і мову відняло. Сказав, що після вахти приїде.

— Усі разом поїхали в сусіднє село Стражгород на весілля до родичів. Там було чоловік 120, уся рідня. Володя дивувався, думав, що він один, — каже Юрій.

— Як ще Володя тільки мав приїхати, ми совітувалися, що йому подарувати, — продовжує Соломія Довгань. — Рішили: кольца золоті. Бо ж не були в нього на весіллі. Коли приїхав, спитали, чи є в них з жінкою обручки. Сказав, що ні. То ми пішли в магазин, купили, а в церкві батюшка Володимир посвятив їх.

У Бориса Довганя 11 онуків і правнучка.

Зараз ви читаєте новину «Борис Довгань зустрівся із сином через 46 років». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути