вівторок, 18 листопада 2014 07:45

"Чим далі триває "перемир'я", тим більше військових готові йти на Київ"

Автор: ФОТО: ТАРАС ПОДОЛЯН
  Яна Зінкевич бере участь в АТО з квітня. Сформувала кілька медичних бригад. На фронті надає першу та найпростішу хірургічну допомогу
Яна Зінкевич бере участь в АТО з квітня. Сформувала кілька медичних бригад. На фронті надає першу та найпростішу хірургічну допомогу

Рівнянка 19-річна Яна Зінкевич на два дні приїхала до столиці з передової антитерористичної операції. Там керує медичною бригадою добровольчого корпусу "Правого сектору". Вони півтора місяця обороняють Донецький аеропорт.

Яна пропонує зустрітися в пабі біля метро Житомирська. За столом сидить з кіно­оператором та санітаром зі своєї бригади Євгеном Титаренком. Той працює за ноутбуком. Обоє у військовій формі. Яна зачесала набік фарбоване чорне волосся.

— Приїхали сьогодні поночі, — опускає втомлені очі. — Авто поламалося, цілий день лагодили. Потім медикаменти збирали і загружали. Сутки півтори буду в Києві. Треба скоординувати систему. Якщо буде завал по поранених, щоб могли транспортувати їх із Дніпропетровська на Київ. Нашими автомобілями на передовій можемо доправити тільки до Красноармійська.

Чому поранених не лікують у Дніпропетровську?

— У Дніпропетровську зараз шестеро наших поранених. Хочемо переправити на Київ, бо скоро і Дніпропетровськ можуть захопити.

Терористи готують новий наступ?

— Можливо, буде прорив по всій лінії фронту. Тоді вона відсунеться кілометрів на сто в глиб України. Такий великий наступ мали у серпні, коли був Іловайський котел. Волноваху назад забрали, Амбросіївку — великий участок Донецької області. Зачищена нами територія знову зайнята сепаратистами.

Київський госпіталь прийматиме ваших поранених?

— Проблема в тому, що у нашого батальйону статусу немає, пораненим не надають довідок, що вони поранені в АТО: пишуть "побутова травма". Ми — єдиний ­неатестований батальйон: не підпорядковані ні МВС, ні Міністерству оборони.

Кажуть: "Боєць "Правого сектора"? У госпіталь не брати". Мусять лікуватися в цивільних медзакладах. А що може цивільна лікарня?

Чому виникла така ситуація?

— Влада проти нас. Бо ми рушійна сила, яка може зробити багато цікавих вчинків. Ми є неконтрольованим елементом для них.

На нігтях дівчини — залишки чорного лаку. Офіціант приносить смажену картоплю і салат з томатів та огірків. Яна поволі їсть.

Важко було сказати рідним, що їдете на фронт?

Яна кілька секунд мовчить. Її мати працює в торгівлі, батько з родиною не живе.

— Хвилювалася. Але вони змирилися. Розуміють, що все одно поїду. Сьогодні вперше за півроку заскочила додому. Поплакали-поплакали. За цей час настільки втомлюєшся від усього, що не реагуєш на емоції родичів.

Де отримали навички з медицини?

— Захоплювалася нею давно, дев'ять років вивчала самотужки. Готувалася до вступу в медичний у Львові. Але треба великі рейтинги мати або гроші. Я пройшла медичну практику на полі бою. У квітні була одна. Все почала з нуля. Тепер у нас п'ять-шість медичних бригад.

Надаю першу медичну допомогу і мінімальну хірургію, аби сутки-двоє до лікарні людина дотрималася. Елементарно: зшити тканини, скріпити кістку, якщо роздроблена, щоб не почалося зараження. Якби на передовій були операційний стіл, матеріали, все стерильне, то робила б ці операції сама.

Бувають спокійні дні, коли можна відпочити?

— У мене часу немає взагалі. Це повний контроль "двохсотих" (загиблих. — ''ГПУ"), "трьохсотих" (поранених. — ''ГПУ"). Подальше лікування поранених вдома. Найдовший мій сон — годин сім.

На нашій базі в Пісках під аеропортом — ­міні-гуртожиток, по шестеро людей в кімнаті. Я з ним в одній, — киває на Євгена.

Як після фронту сприймаєте життя у столиці?

— Тут занадто шумно. Люди злі. В тилу можна здуріти ще більше, ніж на фронті. В людей свої проблеми. Їм на все, що відбувається на передовій, насрати. Не тому що вони далеко. Дніпропетровськ ніби ж від АТО недалеко. А там люди такі самі байдужі, як і тут.

І коли це лихо постукає в двері, тоді схаменуться: а може, треба було його придушити ще на Донбасі?

Ви базуєтеся біля Донецького аеропорту?

— Нам визначили ділянку фронту, що маємо тримати — це селище Піски й аеропорт. У Пісках і живемо. Нас щодня обстрілюють з мінометів, "Градів". Бомблять усе підряд. В нашу базу теж попадає. Де ми, вони знають. Є наводчики, місцеві. Піски — це територія, в якій лишилася якась дрібка мирного населення, і воно, звичайно, на нас доносить.

На базі ще є жінки?

— Місяць тому жінок було з півдесятка. Лишилася тільки Олена Білозерська (київський журналіст. — "ГПУ"). Одні психічно не витримують. Інші втомилися.

Приходить фотограф. Просить Яну Зінкевич вийти для зйомки в іншу залу, де більше світла. У пабі голосно грає музика.

— Я два місяці в зоні АТО, — розповідає Євген Титаренко. Лишаємося вдвох. — Спочатку приїхав як оператор-документаліст. Потім познайомився з "Правим сектором". Я — санітар і вогнева підтримка. З Яною разом виїжджаємо за пораненими. Паралельно знімаю документальний фільм про медиків "Краще загинути вовком, ніж жити псом". Ви вже бачили трейлер? — показує в інтернеті відео зі зйомок бази. — От іде наш окоп. І через 500 метрів уже сепарський окоп. Регулярно обстрілюють. Можеш сидіти їсти картоплю, а через секунду тебе починають бомбити. У Пісках немає ні мобільного зв'язку, ні інтернету, ні світла, ні води. До нас час від часу забігають сховатися від перестрілок вуличні пси зграями по шість-вісім. Починають їсти нашу їжу, а нам самим не вистачає. Тому виганяємо їх.

Повертається Яна.

Із сепаратистами спілкувалися?

— Так, — відповідає Яна. — Надавала їхнім полоненим медичну допомогу. Всі — різні. Бувають просто ідіоти без власної думки, бувають ідейні, розумні. Є залякані, є куплені. Росіян вистачає. Останнім часом їх усе більше.

Говорили з Дмитром Ярошем (лідер "Правого сектору". — "ГПУ")?

— Постійно. Він з нами на базі. Не маю права розповідати про його побут. Це приватне. Він — хороша відповідальна людина. Щира. І не буде відступатися від свого. Сказав: "Якщо влада здасть Україну, то "Правий сектор" піде на Київ". Спочатку треба прибирати тих тилових мишей, які сидять у міністерстві. Потім робити щось на передовій. Половина добровольців із фронту підключаться. Чим далі триває так зване "перемир'я", тим більше військових готові йти на Київ.

Євгенові телефонують. Він просить Яну збиратися: мають їхати до друзів, з якими домовилися про нічліг. Виходимо надвір. Яна йде прямо на вантажівку, що дає задній хід. Не помічаючи її, проходить впритул.

Не мерзнете у військовій формі?

— Не дуже звертаю увагу на це. Ніхто з тих, хто воює в АТО, не мучитиметься через побутові ­незручності.

Помічаю на зап'ясті в Яни паракорд — трос, сплетений у вигляді браслета.

— Якщо його розв'язати, матиму 4-метровий канат. Витримує до 150 кілограмів. З нього носилки можна зробити, — пояснює.

Скільки витримаєте на фронті?

— Буду там до кінця за будь-яких обставин.

Ви можете зробити перерву. Приїхати додому хоча б на місяць.

Заперечливо хитає головою.

— Я керую бригадою. Якщо випаду з процесу, структура поламається. Іншого на моє місце не поставлять. Ввести людину в суть справи — це не один місяць.

Перед метро прощаємося.

Особисті речі кожен пере сам

— Жінок на передовій за літо й осінь побільшало, — каже 35-річна Олена Білозерська, снайпер Добровольчого українського батальйону. До війни працювала журналістом. — На нашій тиловій базі за сто кілометрів від передової живуть жінки-психологи, працівниці інформаційного відділу, складів. Деякі волонтерки, які постійно приїздять і привозять бійцям речі, лишаються на фронті. Чоловіки розказують: "Спочатку як волонтер возив на передову амуніцію. А побачив дівчат з автоматами, соромно стало — пішов воювати".

Дівчата менше бояться і створюють позитивну атмосферу. Читала інтерв'ю з якоюсь сепаратисткою. Вона розказувала, що готує, прибирає та пере речі для всього загону. В нас чергують по черзі, а особисті речі кожен пере сам.

Зараз ви читаєте новину «"Чим далі триває "перемир'я", тим більше військових готові йти на Київ"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути