середа, 23 серпня 2017 00:25

Двоє львів'ян ідуть пішки через Україну

Автор: www.facebook.com/Enter UA
  Олександр Брама (ліворуч) та Андрій Бучко зібралися обідати в Калуші на Івано-Франківщині. Сюди від міста Чоп на Закарпатті через Карпатські гори йшли понад місяць
Олександр Брама (ліворуч) та Андрій Бучко зібралися обідати в Калуші на Івано-Франківщині. Сюди від міста Чоп на Закарпатті через Карпатські гори йшли понад місяць

— Україну планували пройти за три місяці. Літо закінчується, а ми дісталися тільки Рівного, — говорить 28-річний Олександр Брама зі Львова. Зі своїм другом Андрієм Бучком, 29 років, ідуть пішки від крайньої західної точки України, міста Чоп, до найпершого блокпоста перед ­зоною АТО на Донбасі. Вирушили 6 червня.

З актором Андрієм і театральним режисером Олександром зустрічаємося ввечері поблизу Хрещатика. З головної вулиці столиці лунають привітальні вигуки та крокування колон військових — репетиція параду перед Днем Незалежності. Сідаємо на лавці у сквері. Андрій ставить на землю похідний рюкзак. В Олександра — лише фотоапарат на шиї. Чоловіки приїхали з Рівного — на кілька днів перервали свою мандрівку, щоб відремонтувати у Києві дрон. З нього знімають відео.

— Перед виїздом ми зібралися з друзями у Львові. Вони знімали нас на камери, приколювалися. А в нас було відчуття, як перед польотом у космос — абсолютної невідомості, — каже Олександр. Він — худорлявий, має густе попелясте волосся. — Ми не були досвідченими мандрівниками. Андрій хіба прочитав Джека Керуака (роман американського письменника "В дорозі" про пригоди двох друзів-мандрівників. — ГПУ).

— Але там не написано, як вогнище розводити, — додає Андрій. — Перший день офігіли. Вийшли з Чопу о 6:00. Ніч до того не спали, бо їхали поїздом. Я вперше за сезон одягнув шорти. Шкіра на сонці згоріла. Ноги натерли. Їли сухий хліб. У якомусь селі до нас вийшла угорськомовна бабуся. Сказав їй українською, що йдемо до Донецька. Вона схопилася за голову і побігла до хати. Повернулася з полуницями. Підкріпилися ними перед сном. Я ще в роздумах полежав — думав, як би зіскочити з цієї ідеї. Якби знав тоді, що це розтягнеться на півроку, то зразу склав би спальник і повернувся. Зараз такої думки не виникає. Йти — в кайф.

Першого дня пройшли 30 км. Зараз намагаються долати не менше 20 щодня. Несуть туристичне спорядження й одяг. Їжу купують по дорозі.

— У підготовці до мандрівки підійшли несерйозно. Тільки за кілька годин до поїзду на Закарпаття купили намет — планували обійтися без нього, — говорить Олександр. — В останній момент захопили з собою термос. Перший час запарювали в ньому гречку, купували до неї овочі. Це було все наше харчування.

Зате я взяв із собою шарманку. Вирішив зробити її символом нашого проекту. Довелося її відправити додому.

Усі гроші витратили на камери, спорядження. Залишилося в дорогу 100 євро. Їх уже витратили. Думали, що будемо йти селами, а люди виноситимуть картоплю. З неї варитимемо суп. Але жодного разу так і не запалили багаття. Під вечір нема ні сил, ні бажання.

Під час мандрівки чоловіки знімають ­відео та фотографують. Із зібраного матеріалу зроблять виставу.

— Досліджуємо світогляд людей, що для них є добро і зло. Чіпляємося до людей під приводом "дайте води попити", — про­довжує Олександр. — Для мене відкриттям стало Закарпаття. Коли сказали там, що знімаємо фільм про Україну, почули: "Хлопці, вам тут не Україна".

Там не всі розуміють українську. Відсотків 70 авто — з іноземними номерами. Київ нікого не цікавить — усі заробляють за кордоном, їдуть туди навчатися, отримують угорські паспорти. Угорщина щороку виділяє гранти для приватних підприємців.

Регіон виглядає заможніше за рахунок заробітчанства. Але культурно відстає. Показником є те, у що люди вкладають гроші — у паркани з трьох видів каменю.

Чоловіки — на заробітках. Жінки часто не працюють, бо не хочуть іти на 5 тисяч гривень зарплати.

Закарпатці також живуть за рахунок масової вирубки лісів. Бачили село, де в кожному дворі вантажать кудись дерево. Дорогою їздять наповнені лісом фури.

На цьому крупно заробляє не так багато людей. Більшість — прості трудяги, на яких наживаються.

Через знайомих нам удалося дістатися вирубки. Нас везли на джипі з тонованими вікнами. Просили не відкривати їх, щоб ніхто не побачив. Коли йшли територією познімати, прикидалися туристами. Нас попередили: "Обережно, ті лісники, як звірі". Постійна атмосфера страху.

Там є якась первісність — їздять на підводах, роблять у прадідівський спосіб бринзу, дикі базари, нарвані стосунки. Після цього село десь у Західній Європі здається нудним і одноманітним.

Крім Закарпаття, Олександр та Андрій пройшли Івано-Франківську та Тернопільську області. З Рівненщини повернуть на Житомирське та Київське Полісся.

"Тунелем кохання" везуть на ремонт танки

На Рівненщині мандрівники Олександр Брама та Андрій Бучко потрапили до "тунелю кохання" — пам'ятки природи, зеленого тунелю у лісі над залізничною колією.

— Нас забрали з собою туди електрики. Їх зустріли випадково, коли вони знімали з проводів мертвого лелеку, — каже Олександр. — У селищі Клевань, де тунель, у магазині познайомилися з дітьми. Вони грали у наклейки — стукали по них долонями і перевертали. Запитали, чи їдемо у "тунель кохання". Ми аж засоромилися. "Нічого цікавого", — сказали. "Срань там", — додав якийсь дядько. Але місце виявилося приємним. Дізналися, що це стратегічна колія. І "тунелем кохання" везуть на ремонт танки із зони АТО.

Військовий розказав, як малим ходив сюдою по березовий сік. Дорогою вбивав вужів і розвішував на деревах. Вони починали смердіти. І вони з друзями називали місце "тунелем смерті".

Зараз ви читаєте новину «Двоє львів'ян ідуть пішки через Україну». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути