На набережній кримського міста Коктебель на скрипці грає 13-річний Євген Аракільян. Так заробляє гроші на шкільне приладдя.
— Тато від нас пішов, коли народилася молодша сестра, — каже російською хлопець. — Певно, через те, що нас забагато стало, бо маю ще старшого брата. Ми всі в інтернаті у Феодосії вчимося, бо там годують.
На вихідні й літо додому приїжджаємо. Дорога теж на халяву, бо з багатодітної сім'ї. На вулиці з 10 років граю. Дядько підказав, що так можна хороші гроші заробляти. Взагалі граю я погано, бо не люблю уроки в музикалці. Малювати подобається, але цим не заробиш. Тато в Москві на заробітках. Каже: "Не грай за ту "десятку", не сором мене, попроси, я тобі дам". Так дай, думаю. Дасть 100 доларів і каже: "Наступного місяця обов'язково ще пришлю". І добре, як за півроку з'являється. Тато не подобається мені, а маму дуже люблю.
Зараз я вже самостійний, перу собі, їсти готую. Мама торгує у продуктовому магазині. Теж каже, щоб не соромив її і не грав. Але ж я знаю, що в неї грошей мало. Назбирала 6 тисяч гривень нам на школу. А нас же троє. Зошити треба купити, одяг на осінь і зиму. Їй же нічого не лишиться. Сестра випросила сенсорний телефон за тисячу гривень. Через місяць його втопила.
За вечір хлопець заробляє близько 70 грн.
— Тисячу гривень за літо заробив. Купив собі чорно-білий телефон за 300 гривень, а решту віддав мамі. Найбільше кидають наприкінці липня. Один дядько 200 гривень дав, а так більше "десятки" не кидають. Грати зовсім не соромно. Перший раз страшнувато було, бо перед стількома людьми ніколи не виступав. Ще часто питають, чи не продаю травку, чи не знаю, де можна купити.
Узимку, щоб підзаробити, здає мідь. Шукає старі дроти, палить, щоб гума розплавилася, і здає по 30 грн/кг.
— Хочу стати поваром, бо більше нема ким. Електриком можу, майже все ремонтувати вмію. Недавно брат психував — кинув пульт. Той розбився, а я полагодив. Ще телефони мобільні ремонтую.
1 
1
Коментарі
1