24-річний студент-філолог Іван Бондар зі Львова склав іспит з української мови замість випускника-дніпропетровця.
— У квітні на мобільний зателефонувала незнайома жінка. Назвемо її Нелею, — розповідає Іван. — Сказала, що приїхала з Дніпропетровська і має для мене роботу, але то не телефонна розмова. Мій номер їй начебто дали в деканаті, — хлопець — бакалавр філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. — Я тоді підробляв у рекламній конторці, тому пропозиція мене не дуже цікавила. Але на зустріч пішов — у "Пузату хату" біля універу.
Жінка розповідала, що її 17-річний син Антон закінчив художній коледж і збирається вступати до Дніпропетровської художньої академії. У лютому дізналися, що треба результати зовнішнього тестування з української мови та літератури. А в школі, де навчався Антон, українську викладають російською.
— Я запитав: "Ви хочете, щоб я замість нього склав іспит?" — продовжує Бондар. — "Да", — відповіла вона і зловила мене за руку. "Я тобі заплачу. Спочатку 100, а потім 400 доларів", — пообіцяла. У неї на обличчі був такий розпач, що я чисто по-людськи вирішив допомогти.
Неля показала фотографію сина. Він був схожий на Івана. Обидва — з чорним волоссям та широкими бровами.
— Може, й у деканаті фото показувала, — жартує Іван. — Насправді сказала секретарці, що їй потрібні хлопці-випускники. Та не здивувалася, бо роботодавці часто хлопців замовляють. Дала кілька телефонів — серед них і мій. Дивно, що вона приїхала до Львова. До Тернополя ближче. Пояснила, що у неї колись родичі у Дрогобичі жили.
Я тобі заплачу. Спочатку 100, а потім 400 доларів
За 100 грн Неля купила Іванові квиток до Дніпропетровська. До буклета з білетом поклала 100 грн — мовляв, на дорожні витрати. Дала збірник із пробними тестовими завданнями.
— Моя знайома вчителька з української мови до останнього переконувала, щоб я не їхав. Казала: спіймають і матиму неприємності в університеті, — сміється.
Через три тижні Бондар узяв на роботі відпустку за власний рахунок. Неля зустріла його на залізничному вокзалі у Дніпропетровську.
— Я познайомився з Антоном. У нього вся кімната обклеєна листками з правилами української мови. За два місяці він намагався їх вивчити. Та не зміг. Дніпропетровці не проти української, вони просто жертви обставин. Там немає українських книжок, газет, — розмірковує Іван. — Того ж дня пішли у перукарню. Мене підстригли коротко, аж стирчали вуха. На фото в паспорті Антона їх майже не було видно. Я пожартував: може, приклеїти? Пані Неля злякалася, що відклеяться.
Жінка попросила львів"янина говорити українською, але не вживати звертань "пані" та "пан". На грудях хлопця зашпилила ґудзик.
— Щоб не помітили, що я дорослий, — пригадує. — Навколо було багато спостерігачів та міліціонерів. Інспектор подивилася в паспорт Антона, усміхнулася. Я зайшов в аудиторію.
Іван розв"язав тестові завдання, написав твір на 200 слів. Неля заплатила йому $100. А через кілька днів зателефонувала. Сказала, що набрав 176 балів із 200. Прохідний бал — 120. Грошовим переказом Бондар отримав $400.
— Антон гарно малює. Розповідав, що продає картини за пристойні гроші. Можливо, він тих 500 доларів сам заробив, — припускає Бондар. — Обіцяв мій портрет намалювати.
1 
1
Коментарі