"Мій батько служив у царській армії унтер-офіцером", — розповідає російською киянка 88-річна Марія Звягінцева. Із чоловіком 92-річним Сергієм Тихоновичем і кішкою Люсею вона живе в будинку на Харківському масиві. Жінка сидить у кріслі, обкладена подушками. Перед Новим роком зламала стегно, не ходить. Її по черзі доглядають доньки, які приїжджають через день.
— Якось цар Микола Другий робив обхід казарм. Йому сподобалося, як відрапортував батько. Він потис йому руку і подякував за службу. Цариця подарувала шість срібних позолочених чайних ложечок з ініціалами "М. О." і "О. Ф.", а також столовий набір: сільниці й склянку, на якій вигравіювано: "Из личных рук императрицы Александры Федоровны". Три такі ложечки зберігаються в мене.
Смугаста кішка тягнеться до таці з печивом. Господиня відганяє її.
— Одного разу батькові наснився дід із білою бородою до підлоги. "Ех, чадо, сьогодні двоє з твоєї родини помруть", — сказав. Батько встав і пішов на роботу. Попередив дружину, щоби не ходила в лазню й не пускала дітей купатися. Але старший син Микола таки випросився і з усього маху стрибнув у Неву у водоверть. На березі ніхто не зважився допомогти. Мати витягла вже неживого, притисла до грудей і сама впала мертва від розриву серця.
Потім батько — він мав трьох синів — одружився з моєю мамою, молодшою на 17 років. Вона до заміжжя працювала то служницею, то сестрою милосердя. Народилася моя старша сестра Віра, а потім і я. Тато сказав: "Катю, дітей бити і лаяти не будемо. Ростимуть дурними — хай будуть дурними, ростимуть розумними — то й добре". Батько заготовлював фураж для Червоної армії. Один купець привіз зерно, побачив маму і каже: "Віддай дружину за 25 пудів пшениці й жеребця". Батько відповів: "Я дружину не продаю, вона мені потрібна".
До війни Звягінцева навчалася на фізико-математичному факультеті Молотовського педінституту в Пермі.
— Стипендія невелика — 35 карбованців. Із дому не допомагали. Їли так: уранці булочка із соком із журавлини, на обід — ячмінна кава і вінегрет, увечері — вінегрет і чай. Я вступила до волейбольної секції та секції легкої атлетики. Закінчила курси при кавалерійській школі, отримала звання "Ворошиловський вершник", стала на облік у військкомат. Зустрічає мене якось однокурсниця і розповідає, що по інституту ходить скульптор і підшукує собі натурницю. "Нас не виберуть, — кажу, — ти маленька, а я — довга". У мені 168 сантиметрів, тоді вважалася високою. Коли на тренуванні на стадіоні до нас підходить чоловік. "Я з Ленінграда, шукаю модель для скульптури дівчини з м"ячем", — говорить. Тоді були популярними дівчата з веслами, книгами, молотами. Сказав, що заплатить 150 карбованців. А навесні 1940-го в інституті ввели платну освіту — 300 карбованців на рік. Дорого: у той час пристойні чобітки коштували 75 карбованців. Я погодилася.
Позувала два місяці.
— У майстерні стояла в трусах і бюстгальтері. Просила скульптора, щоб обличчя робив не моє, щоби знайомі хлопці насінням на мою статую не плювалися. Скульптор називав мене "Мусічка моя золота", носив бутерброди. Я собі бозна-що надумала й кажу: "Називайте мене товариш Боніна!" А він: "Та ви що? У мене дружина, дитина, я їх люблю".
За таку талію потриматися — тисячі не пожалів би
Скульптор (його прізвища жінка не запам"ятала. — "ГПУ") зробив дві статуї: чоловіка з веслом і спортсменки з м"ячем. Комісія із шести осіб порівнювала схожість моделі з глиняною фігурою. Після того відлили із чавуну з десяток статуй, які розвезли по всьому Радянському Союзу.
— У мене немає карточки зі скульптурою, — веде далі Марія Андріївна. — У війну в місті Краснокамськ біля Пермі у скверику я вгледіла свою статую. Навпроти стояв юнак із веслом, якого мені показували в майстерні. Пізніше онучки бачили мою скульптуру в Севастополі. Видно, непогана в мене фігура тоді була. У війну чула, як один з офіцерів сказав іншому: "За таку талію потриматися — тисячі не пожалів би".
1921, 21 лютого — Марія Боніна народилася в місті Туринськ, Росія
1929 — розкуркулена родина тікає на Донбас. Згодом перебирається на Урал
1939 — вступає на фізмат до Молотовського державного педагогічного інституту в Пермі
1940 — позує для скульптури дівчини з волейбольним м"ячем
1945 — зустріч із льотчиком Сергієм Звягінцевим. Одружилися за 10 днів після знайомства
1947 — народжується донька Тамара
1952 — на світ з"являється донька Людмила
1965 — переїжджають до Києва
Має трьох онучок, трьох правнуків і одну правнучку
13 
1
Коментарі