"До мене чіпляються, хочуть арештувати"

 

Про свої сни розповів Олександр Лебедєв із міста Дубно на Рівненщині.

"Деякі сни не підвладні нашим земним поняттям. Наснилося мені, що в сусідів копають широку яму-рів: від хати до хати. Запитую в них: навіщо це? Відповідають, що так треба, а далі копати не будуть. От наступного дня в суботу мати приїхала до дочки, що живе в місті. І вмерла в чужій хаті. А раніше снилося, як неподалік хати, поряд із деревом, виросло зовсім зелене деревце. Невдовзі надійшла сумна звістка: трагічно загинув син на заробітках у Москві — скинули з потяга.

А недавно наснилося, що купався в озері серед лілій. І так хотів вийти з води на берег. Таки вибрався. До чого це?

Був ще сон, що на мою хату хотіли накинути електричні проводи. Я кажу, що в мене є струм, а вони: плати великі гроші — п"ять тисяч гривень. Запитую: за що заборгував? Але й слухати не хочуть.

Потім наснився завод, начебто я повернувся туди працювати. Кинули мене в саме пекло — в ливарний цех. Іду з роботи, а до мене чіпляються, хочуть арештувати, бо вкрав щось. Пояснюю, що не крав. А вони: віддавай, бо сядеш до в"язниці".

Шановний добродію Олександре! Ви спостережлива й цікава людина. Мабуть, відчуваєте якусь тривогу. Може,  через жінок чи дівчат (виберетесь із халепи, хоч це дорого коштуватиме; можете захворіти, але одужаєте). Або ж випливуть із минулого якісь "гріхи молодості", адже совість неспокійна, щось вас турбує. Або хтось спонукає до сумнівних вчинків, а ви піддаєте осуду плани, від яких може залежати душевна рівновага.

Віддавай, бо сядеш до в"язниці

"Я того хлопця уперше побачила в юрбі: сподобався, хоч ми й не спілкувалися. Наснилося мені, що пішли з ним до гаю, вийшли на сонцем освітлену галявину. Він простелив сувій білого чистого полотна й написав на ньому кілька літер. Коли зустрілися поглядами, запитав: "А ти хотіла б те полотно дописувати зі мною?" "Так", — відповіла й прокинулася. Згодом Олесь запропонував мені руку й серце. Розповіла йому сон. Побралися, маємо сина?

Ольга, м.Київ".

"Снилося, що дивлюся з хати у вікно. На подвір"ї стоять три незнайомі жінки в сіреньких хустках і питають: "То що — хочеш заміж?" Я стидаюся відповісти, що хочу, але й не можу сказати "ні". Задзвенів будильник, прокинулася, а сон не йде з голови.

Ярослава, м.Кам"янець-Подільський".

Дзвін будильника хоч і реальний, а таки обнадіює: заміжжя — бажане й неминуче.

×