— Гостей предупреждали: если начнутся боевые действия, то отменим свадьбу. Накануне 27 июня террористы брали штурмом военную часть. Мы сидели дома под звуки взрывов и не знали, доживем ли до свадьбы, — розповідає донеччанка 26-річна Юлія Кияшок. — Если бы не поженились в Донецке, не знаю, сколько бы пришлось ждать еще. Две пары друзей планировали жениться 26 июля и 8 августа, но перенесли свадьбу на следующий год.
29 червня Юлія одружилася з Олексієм Болотіним, 26 років. Обоє жили і працювали в Донецьку. Після весілля переїхали до родичів у Москву, доки стабілізується ситуація на Донбасі.
— Гості прийшли всі. Дарували гроші, бо знали, що їдемо в Росію і тягти з собою подарунки незручно, — розказує Юлія через "скайп". — З Олексієм зустрічалися два роки. Познайомилися у "Макдональдзі". Студентами підпрацьовували там після занять. Олексій весь був у роботі, ні з ким не спілкувався. Помітила його на корпоративі. Почали переписуватися в соцмережах. Якось поїхали з друзями у Слов'яногірськ на кілька днів. Хоч було холодно, але ми гарно відпочили. Пробалакали дві ночі за чаєм біля каміна. Коли повернулися, запросив погуляти в парк. Відтоді не розлучалися.
Пропозицію одружитися Олексій робив на балу, що організовувала фірма Юлії.
— Я працювала у Європейській бізнес-асоціації в Донецьку. Восени там запланували розважальну програму з бальними танцями. Олексій домовився з моїми колегами про освідчення. Мала дивне відчуття, наче від мене всі чогось чекають, — згадує наречена. — Вийшов Льоша з букетом квітів, запропонував вийти заміж. Секунди 2 думала. Коли треба було сказати "так", у мене голос пропав від здивування.
Весілля планували на 23 серпня.
— Коли все в країні закрутилося, вирішили перенести на 29 червня. На щастя, ведучий та ресторан були вільні цього дня, — розповідає. — За сукню з фатою заплатила 5 тисяч гривень. Коли чоловік побачив у платті, не міг говорити — так йому сподобалася.
Весілля влаштували у європейському стилі — з виїзною церемонією. Ресторан замовили на 21-му поверсі бізнес-центру.
— Скасовувати весілля через війну не хотіли. Розуміли, якщо не зіграємо і просто поїдемо, то більше у найближчий час рідних не зберемо.
— Мріяли поїхати після весілля на Мальдіви чи в Домінікану, а довелося податися у Москву. Залишатися в Донецьку стало небезпечно. З нашого балкона видно будівлю СБУ. Сиділи вдома і після кожного вибуху думали: пролетить повз чи влучить у дім.
Понад половину друзів та знайомих виїхали або тимчасово, або назавжди. Спочатку ми думали переїхати в інше місто України. Але в нас немає там родичів чи друзів. Брат чоловіка давно у Москву кликав. Коли все налагодиться, я з радістю повернулася б.
У Донецьку зараз важко. Площа Леніна і стадіон "Донбас Арена", де завжди людно, порожні. Вночі навіть таксі не їздять.
Я залишилася на дівочому прізвищі, бо у паспортному столі терористи забрали всі бланки. Паспортів нових не дають і заміни не проводять. У нас є штампи в паспорті і свідоцтво про шлюб. Коли повернемося додому, перейду на прізвище чоловіка.
13 
1
Коментарі