"Ви мені, як риба — лиш бачу, як ротом махаєте, — кричить 55-річний Леонід Пономаренко з Обухова на Київщині. — Глухий я із дитинства. Хворів грипом, потім кір учепився. Пішло усложнєніє.
Недочувати став уже в первому класі. Погано писав диктанти. Учителі ставили двойки й оставляли на другий рік. Не знали, шо я недочуваю. Потім батько помер: Чорнобиль шарахнув, і все вмєстє зібралося. Апарат почав носити років у 23, ледь звик. Але й глухим грав на гармошці. Правда, лише здогадувався, шо правильно граю, чуствував".
Пономаренка називають українським Бетховеном. Чоловік понад 30 років пише пісні, створив два музичні альбоми. У найбільшій кімнаті свого приватного будинку влаштував студію. Тут синтезатор "Ямаха", мікрофони, навушники, три великі колонки, баян, гармошка, гітара.
Слуховий апарат Леоніду Олексійовичу купив Олександр Мельник, мер Обухова. Але в апарат чоловік не чує навіть телефонного дзвінка. Усе, що питаємо, у мікрофон повторює сусід, 23-річний Денис Фарафонов. Він працює звукорежисером у Пономаренка.
— Чотири рази прибігав до мене серед ночі: мелодія стукнула в голову, треба терміново записати, — каже Денис російською про Пономаренка. — А до роботи він лінивий, удома нічого не хоче робити.
Пономаренко розповідає, що пісні йому сняться:
— Іменно вдома, десь на стороні рєдко буває. Недавно сниться, що Іван Миколайчук на якійсь свадьбі, й мелодія грає. Я відкрив очі, два часа ночі. На українському радіо мені диктофон подарували, завжди його біля ліжка тримаю. Наспівав на нього мелодію й заснув. Уранці ввімкнув — відразу половину пісні запустив.
Вони так плакали, що я їм полотенце приносив сльози витирати
— А розкажите про Інеш? — кричить Денис. Леонід Олексійович не чує. Денис повторює у мікрофон.
— Був у мене сусід Віктор Овсієнко, його машина вбила, — починає Пономаренко. — На радіо Вітя вів передачу "Лімузин". Він познайомив мене із Полянськими — батьком і сином. Вони мають студію звукозапису в Києві. Благодаря їм вийшли мої диски. Зробили все практічєскі даром, я із села лише могорич привозив. Вони за то й прозвали мене "ресторан Обухов", — сміється.— Якось до них на студію прийшла співачка Інеш. Їй понравилися слова пісні, яку я не любив. Записала її та прислала мені касєту. Я дав їй ще чотири пісні, але гроші не брав. П"ять років тому в мене був творческий вечір, Інеш приїжджала в Обухов співати. Я тоді підписав із нею бумагу, правда, не поняв, яку. Може, шо не требуватиму із неї грошей за пісні?
На синтезаторі Пономаренко виконує три пісні. Щоби чути музику, знімає слуховий апарат і одягає спеціальні навушники. У них гримить музика.
Леонід грає на весіллях в Обухові.
— За одне беремо 300 доларов. Якось до нас приїжджали американські емігранти, тут є їхні баби й діди. Прийшли мене послухати. Я їм заспівав "Батьківський поріг". Вони так плакали, що я їм полотенце приносив сльози витирати. За одну пісню дали сто доларов, хоч я і казав, шо забагато.
На стіні висить портрет сестри Галини. Жінка померла два роки тому. Після смерті батьків брат і сестра жили вдвох. Своїх сімей не мали.
— Галина була старша на 11 год. Я серед ночі встаю і бренькаю, а вона терпіла. Була моїм продюсером. Я заграю, а вона каже, чи хороша пісня. Після її смерті я єлі одойшов. У Галини був інсульт. Год мучилася, знала, шо має померти. Тоді кілька сусідів померло від інсульту. Це, наверно, Чорнобиль бахнув знову — я в газеті читав.
У хаті Пономаренка безлад. Обухівська співачка Неля Лук"яненко смажить на сковорідці м"ясо. Жінка відмовляється розповідати про себе та композитора, просить вимкнути фотокамеру.
— Вона стісняється, — усміхається Пономаренко. — Як телебачення приїхало, то вобще втекла. А дружини в мене толком не було. У 30 год женився на сусідці, десять днів пожив та й розійшовся. Я тоді грав на свадьбах, харашо заробляв. А коли став зовсім глухий, то вже нікому не потрібен був. Щитайте, що холостяк полностью.
Прізвища першої дружини не хоче згадувати.
1953, 10 вересня — Леонід Пономаренко народився в Обухові на Київщині в родині колгоспниці та чоботаря
1960 — захворів на кір, почав втрачати слух
1971 — вивчився на чоботаря в київському училищі на Подолі, шість років працював у побутовому комбінаті в місті Українка. Звільнився, бо врізав пальця
1980 — почав грати на весіллях
1983 — одружився із сусідкою, розлучився за 10 днів
2006 — померла сестра Галина
2007 — записав альбом нових пісень
3 
1
Коментарі