четвер, 27 грудня 2007 17:33

Леся Ґонґадзе зустрічатиме Новий рік сама

У єдиній кімнаті помешкання Лесі Ґонґадзе, 64 роки, у Львові на стінах висять фотографії сина Георгія. Цокає антикварний годинник. Під вікном стоїть кабінетний рояль.

— Це віденський "штайнгофер", довоєнної роботи. Займає півхати. Хочу його віддати в музей чи в Олеський замок. Минулого тижня хотіла пересунути, підняла кришку, — Леся Ґонґадзе торкається пальцями інкрустованих слоновою кісткою клавіш. Рояль розстроєний. — А він як бахне мені по пальцях, — показує чорний ніготь на великому пальці правої руки.

Леся Теодорівна готує чай за круглим столом.

— Учора мені передали молока, сиру, сметани. Я накрутила налисників. Мама любила пекти налисники з рисом, морквою, рідше — із сиром чи м"ясом, — згадує жінка. — Мені такі страви вже шкодять — розростаюся, як старий дуб. Як маю тиск 110 на 60 — п"ю на день одну каву. А як до 180 підскочить, то не варю.

По господарству Леся Ґонґадзе порається сама.

— Сусідів не кличу. У сім"ї було троє дітей, нас не цяцькали. Мама казала: "У мене грошей нема, не пошлю тата красти. Виростеш, вивчишся і купиш собі ковбаси". Пам"ятаю, вона міняла тарелі на харчі на Краківському пляцу, за Оперним театром. Там смажили пахучі ковбаски, котлети. Мама казала: "Я тобі того не куплю, бо в тих котлетах є діточі нігті". Після війни був голод. Не раз із братами лягали спати, а животи боліли з голоду.

Святий Миколай до вас приходив?

— Мама брала в церкві вбрання священика і переодягала двірника на Миколая. Я мріяла мати пухову шапку, ангорову, за сто рублів. А мама купувала найдешевші цукерки і пакувала в коробочки.

Зі старого креденсу знімає коралі.

— На Миколая їхала трамваєм із Привокзальної. Усе зупинилося, аварія була якась, — розповідає. — Вийшла біля парку культури, стала коло входу. Піднімаю очі — щось блищить на гілці. Підходжу ближче, а то коралі. Миколай для мене повісив, — перебирає пальцями камінчики під малахіт. — Від прабабці в мене справжні коралі залишилися — червоні, дрібні.

Показує фото матері Ольги Корчак.

— Мама модна була, капелюшки носила. І я без капелюшка не виходжу. Пам"ятаю, п"ятирічною стояла під 22-м будинком на вулиці Лисенка, де ми жили. Польки йшли до костьолу — у блискучих мештиках, шовкових панчошках із чорними стрілками, жабо. Я собі думала: "Боже, коли я стара стану, щоби так убратися".

Гостей часто приймаєте?

— Ні, майже ніхто не заходить. Гія нікому не потрібен. Навіть чорні від алкоголю сусіди дивуються, як довго тягнеться справа. Я вам кави зварю, — підхоплюється.

Майор Мельниченко телефонує вам?

— Микола був минулого Різдва. Він справжній український офіцер, правдивий мужчина, — меле електичним млинком каву на кухні господиня. За дві хвилини приносить джезву. — Нова влада нічого не змінить у моїй справі. Віктора Ющенка я поважаю. Але що він зробить із таким народом? Навіть на роковини Голодомору, попри жалобні свічки, біля пам"ятника Шевченкові весільні кортежі кружляли.

Я мріяла мати пухову шапку, ангорову, за сто рублів

Часто виїжджаєте зі Львова?

— Отримала, певно, 95 запрошень на судові засідання, — виймає з шафи портфель, показує запечатані конверти. — На 13, 27 грудня. Звідки в мене гроші що два тижні їздити до Києва?

Із невісткою часто спілкуєтеся?

— Ні разу за сім років, — кришить кекс із родзинками. — Її діти навіть не знають мене. Думала, пектиму їм пляцки, водитиму на танці, на музику. Але Господу потрібно забрати все.

Бере з полиці велику пошарпану книгу — довоєнне видання Святого Письма в малюнках:

— Георгій знав цю Біблію напам"ять. Читати польською навчився від мене. Друзі його кликали як грузинська бабуся нарекла — Гія. А батько Георгієм називав — ім"я зобов"язує бути чоловіком.

Новий рік із ким зустрічатимете?

— Сама, як і Різдво, і Великдень. Двоюрідні сестри стороняться. Після зникнення Гії вони ще двох синів похоронили.

1943, 2 липня — Леся Корчак народилася у Львові
1966 — закінчила Львівську зуболікарську школу, 5 листопада — одружилася з архітектором Русланом Ґонґадзе, виїхала до Грузії
1967 — потрапила в автокатастрофу, повернулася на лікування в Україну
1968 — як медпрацівника з військами направили до Чехословаччини, комісували через хворобу; виїхала у Тбілісі
1969, 21 травня — народився син Георгій
1986 — помер батько Теодор; за рік — мати Ольга
1992 — повернулася в Україну; за рік помер колишній чоловік Руслан
1997 — у Георгія та Мирослави Ґонґадзе народилися доньки-близнючки Нонна і Соломія
2000 — зник син Георгій
2001 — Мирослава, Нонна та Соломія Ґонґадзе виїхали до США

Зараз ви читаєте новину «Леся Ґонґадзе зустрічатиме Новий рік сама». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути