34-річного режисера Олеся Саніна вважають одним із лідерів нового українського кіно. Його фільм "Мамай" навіть номінували на "Оскар".
До кафе "Купідон", що на Пушкінській, Санін приїхав у новенькому "БМВ" кольору брудного асфальту. Вибачається, що затримався — шукав де припаркуватися.
— Щось поїмо?
Навкруги морок, із-за шинквасу лунає музика. Він у чорних шкірянці й джемпері. Волосся тримають підняті на лоб темні окуляри.
— Виріс я в Луцьку — починає розмову. — У місті, де всілякі мавки бродять. Дорога від школи додому була дуже довгою — через парк. Там я полював на тритонів, перебрідав через річку, будував плоти. Тато — викладач історії мистецтв, а мама — фахівець з екстравагантної історії: знає технологію приготування їжі, сервірування столу.
А на іншому кінці міста виростав лідер гурту "Тартак" Сашко Положинський.
— Чому ж, із Сашком ми разом у дитсадок ходили. Він був популярний серед дітей, бо Сашків тато працював директором будинку природи — з живими мавпочками, рибками. У п"ять років ми закохувалися в одних дівчаток. А найкращим другом дитинства був Сергій Михальчук — мій оператор, із яким знімаю всі фільми. Ми шість років за однією партою просиділи, а потім іще в театральному інституті разом вчилися.
Зауважує, що режисер — це професія досвіду й характеру.
— Рідні кажуть, що я жорстка людина. Говорю по телефону, а в мене інтонації полковника. Секундочку, — бере мобілку. — Дивися, субтитри подавай англійською, — дає комусь вказівки.
Санін користується мобілкою "Нокіа". За його словами, "найживучіша", бо служить уже півтора року. Інші "в руках горять".
А як світ сприйняв "Мамая"?
— У США високо оцінили інакшість цього кіна. Але там на все дивляться, як на джерело нових ідей для себе. Та я не хотів би просто так кидатися в рабство і, одержавши будинок на Маямі, доживати там віку. У мене є будинок в Лос-Анджелесі. Ну, не мій, але я можу там жити, працювати і знімати раз на півроку дві реклами. Але не хочу.
По телефону в мене інтонації полковника
Знову дзеленчить мобілка. Олесь дає поради:
— У тебе ж передній привід? Ну от, поміняй... У тому магазині є всілякі примочки. І перейди на інші мастила. Я колишній спортсмен, автомобіліст, — пояснює. — Хоч на ралі Червоненка не їжджу.
Ти одружений?
— Одружився, коли час прийшов, але це мої приватні справи. Дружина Ірина — актриса. Зараз активно займається вихованням двох доньок. Я за характером Лев, причому вогняний. Іноді приходжу з роботи о другій ночі, а їду на зйомки о шостій ранку. Встигаю тільки поцілувати сплячих діток. Колись сім"я виставила мені рахунок. Дружина відмічала, коли я був удома. Виявилося — менше місяця на рік. Іноді вони приходять до мене на зйомки.
Друзі — з творчого середовища?
— Ми, покоління 30-річних, працюємо в шоу-бізнесі, де друзі й конкуренти — майже одне й те саме. Лише тепер почали зближуватися. Гіпердружніх стосунків нема — всі зайняті, живемо по різних країнах.
Запитую, ким міг би стати, якби не був режисером.
— Третій рік я вільний художник. Мене усувають від режисури. Хоча на мою освіту потрачено мільйони доларів. Займаюся побічними історіями. Пишу. Знімаю музичне відео, рекламу, ще всяку біду. Колись була розмова з великим актором Олексієм Петренком. Він — уже дідусь, ми інколи зустрічаємося. Петренко зіграв Распутіна, а потім мало що зробив. Казав мені: "Знаєш, таке відчуття, що мене посадили в реактивний літак, сказали — ти маєш долетіти. Я долетів, лишився живим. А тепер літаю на кукурудзниках, підмітаю злітну смугу". Часто і в мене є таке відчуття.
Санін сидить склавши руки. Навалився на стіл кремезною фігурою.
Спортом займаєшся?
— Займався тріатлоном: це плавання, біг і велосипед підряд. Але через травми ніг мусив кинути рухомі види спорту. Люблю мото, авто. Колись любив верхову їзду. Фехтую різними видами зброї.
Знаю, ти граєш на бандурі. Це хобі?
— Хобі — це кіно, — заперечує він. — Мій двоюрідний дід виготовляв музичні інструменти. У Києві кілька років я був підмайстром у фантастичних майстрів. Тут треба відчувати плин часу, адже цей інструмент тебе переживе.
Ти — волиняк, дитина природи. Як живеш у мегаполісі?
— Я живу в Академмістечку, біля лісу. Залежу від дерев, сонця. Точно можу сказати, в якій годині буде завтра тепло чи ні. Я справді волиняк. Я — Лукаш.
Розповідає, що закінчує документальний фільм "Віва, Куба!", який знімав на Кубі. І починає стрічку "Сало" — про феномен української духовності. Ще готує фільм "Кобзарі".
Фехтую різними видами зброї
— Кіно — це ще й гроші, — наголошує. — І вони мусять знайтися. Ось цим і займаємося — прирощенням, зрощенням, бочкуванням. Іноді ходжу на зустрічі... щоб не назвати це п"янкою.
Цікавлюся, що Санін любить із алкогольних напоїв.
— Можна бізнес-ланч? — звертається він до офіціантки. — Супчик, салат з капустою. Курка смажена... Я не п"ю взагалі. Я ж кажу, у нас із Положинським спільне виховання. Хоча на Волині п"ють сильно. Але ми з Тартаком люди оригінальні — якось уникли. І немає бажання. Ще й не курю. На жаль, у всьому іншому я дуже грішний. Хоча я людина релігійна. Малоцерковна, але релігійна.
Дивиться на швейцарський годинник марки "БМВ". Пригадує, як їздив на фестиваль "День незалежності з Махном".
— Подумав, що сумно дивитися на феєрверк у столиці. Сів на мотоцикл і поїхав у Гуляйполе. Їхав я довго. Люди пригощали молоком, питали: куди ж ти їдеш, чоловіче? Така ж романтика привела колись людей на Майдан. Я й кіно про це зняв, "День сьомий" — про події помаранчевої революції. Дивно, але він зараз став трохи не бестселером DVD-продажів. Другий тираж уже розпродається. Я раніше не знав, як мені знімати фільм про якусь революцію чи про війну. Тепер дуже чітко це уявляю.
1972, 30 липня — народився в Луцьку в сім"ї викладачів
1977 — перше кохання
1989 — Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, акторський факультет
1993 — режисерський факультет
1998 — народилася донька Іванна
2001 — документальний фільм "Різдво"
2000 — народилася донька Саша
2003 — фільм "Мамай"
2005 — документальний фільм "День сьомий"
Дружина Ірина — акторка
2 
1
Коментарі