— Найважче було не сміятися на зйомках. Бувало, одну фразу по 1,5 години знімали. Німець питає у героїні її ім'я, а вона регоче, — розповідає 15-річний Роман Ільчук із райцентру Корець Рівненської області. На літніх канікулах та в жовтні з місцевими школярами зняв короткометражні фільми про розвідників Другої світової війни — "Один із тих, хто вижив" та "Восени 44-го".
Роман із друзями 13-річним Володимиром Грохом і Тарасом Гуменюком, 14 років, заходять до міського кафе. Від холоду розчервонілися. Беруть по шматку шоколадного торта і чай.
— У першому фільмі "Один із тих, хто вижив" я грав розвідника Астахова, — говорить Роман. — За сюжетом, ми з товаришем Смірновим — випускники школи розвідників. Маємо схопити живцем "язика", німецького капітана Майєра. Смірнова наприкінці вбивають, але Астахов вижив і виконав завдання. Фільм розбили на дві серії — по 8 та 6 хвилин.
Режисером і оператором став старший брат Романа 16-річний Андрій.
— На літніх канікулах зібралися компанією і почали разом писати сценарій. Батьки нас підтримали й подарували фотоапарат-"мильницю" з функцією відеозапису — ним і знімали. Німецькі фрази через інтернет перекладали. Реквізит робили самі. Перед зйомками підготували взуття, одяг, петарди, зброю, військові нагороди.
Над кожною серією працювали 10–12 осіб.
— Одну людину вдягнути — це не менше півтисячі гривень, — говорить Роман. — Два фільми потягнули б на 10 тисяч гривень. Але виручили знайомі старими речами. Якийсь дід дав непотрібні чоботи, хтось — старий міліцейський кашкет, який переробили на німецький.
— Зброю взяли іграшкову та саморобну. Виточили з дерева основу для автомата, пофарбували її, — додає Тарас Гуменюк. Йому дісталася роль німецького капітана Майєра та радянського лейтенанта Філатова. — Поранення від куль малювали помадою. Щоб зробити дим від пострілів, підривали маленькі петарди. Штаб радянських розвідників організували у старій дерев'яній хаті. Винесли з кімнати сучасний диван, телевізор. На стіну повісили чорно-білий портрет Сталіна.
Сцени на природі школярі зняли у лісі неподалік сусіднього села Жадківка. Шукали малолюдні місця.
— Випадково втопили в річці новенький фотоапарат — ото було горе! — зітхає Роман. — Фінал довелося знімати іншою камерою. Траплялися ляпи — тінь оператора на траві або випадкова жінка за спинами німців.
Хлопці показали короткометражки однокласникам. Директорка школи попросила, щоб вони зняли відеоролик про шкільне життя. 2014-го хочуть зробити продовження військових пригод.
— Збираємо гроші на хороший фотоапарат "Нікон". Мені не вистачає ще пару тисяч гривень. Думаю, на коляди та на свій день народження у січні назбираю, — розказує Тарас Гуменюк.
9 травня стрічки обіцяють показати ветеранам у міському будинку культури.
Коментарі