Колишній зек 66-річний Михайло Данилевич живе в селі Лісова Лисіївка Калинівського району Вінниччини. На Водохреще снідає смаженою рибою та пшоняними голубцями.
— Янукович такого не їсть. Коли сидів із ним на зоні, то вгощав нас копченостями, курми, голландськими сирками, — згадує Михайло Іванович. — Такі посилки йому два рази в місяць висилали. Мене нанімав, щоб я їх забирав на свіданке. Казав: "Там передачки привезли. Бери єзжай". Чекав ті посилки, як Бога. За привозку платив 200 рублів. Янукович ніколи не ходив у мєстний магазін. Тільки раз зайшов, бо йому було інтєрєсно, шо там продають. Якщо йому було шось треба, то когось посилав.
Михайло Данилевич відбував покарання у Стрижавській колонії за крадіжку в 1970-х. У той час у цій колонії Віктор Янукович півроку відбував за хуліганство. У департаменті з виконання покарань підтверджують, що Михайло Данилевич сидів. Про Віктора Януковича говорити відмовляються.
— Помню день, як його привели в чорній робі. На вид така нова, аж блищала. А на ногах добротні ботінки. Тримав невелику трапчасту сумку. Наші главні по секції предупредили його зразу: "Живи, мужик, приобщайся до нашого общества. Нікуди не влазь без вєдома". Так він і робив. Мився, їв у столові з усіма ту гречку, рис, помідори і фрукти на праздніки. Але був сам по собі, тримався подалі від усіх. Мав тільки двох прибліжонних до себе — один за квартірну кражу сів, другий — карманщик. Таких поважають на зоні.
На ліве око натягує стару в'язану шапку, щоб сховати синяк.
— А це осьо чаркували. Побився з Боцюном (прізвисько товариша. — "ГПУ"), рана свіжа. Губу розбив мені. Но йому тоже досталося, — витирає обличчя брудними пальцями. Під нігтями — бруд.
— У колонію Янукович набрав книжок, зошитів і ручок. Багато читав. Детективи любив. Весь час комусь пісьма писав. Із ним часто совєтувався хазяїн зони Банюк.
Янукович не працював у колонії. Замість себе посилав інших. Платив їм кілька рублів у місяць. А зараз такса — 25 гривень. Не знаю, як він, а я любив робити на тій пилорамі чи на свіданкє. У мене так день бистро збігав. Усього навчився: я і столяр, і жестянщик, і токар.
У Стрижавській колонії Януковича прозвали Хамом. Був вспильчивим. Хтось почне його за душу брати, якесь слово проти нього, він грубо відкаже. Скаже коротко главним зекам по секції: "Я его накажу вечером!". Із тим потім розбиралися. Наказують просто — додавали до роботи ще двоє суток.
Наші ліжка розділяли дві тумбочки. Якось позичав у нього 350 рублів. Збрехав, шо в нарди програв, а на них купив горілки, щоб із хлопцями посидіти. Тоді в нас на зоні горілку гнали. Федорович таку не пив. Йому привозили її в коробках. Тоді так і не віддав свою позичку. Він і не просив тих грошей. Йому кожного разу привозили дві пачки грошей, купюрами до 50 рублів.
Щомісяця його відвідували друзі. Одного разу приїхала чорнява дама, така нафуфирена, з сумочкою. Так ніхто й не узав, хто вона. Ну, точно не його жінка.
Просить позичити 10 грн на цигарки.
— Зараз прямою наводкою в магазін, — облизує губи. — Щоб десь зустрів Федоровича, не впізнав би мене. Я попросив би в нього пенсію. Два роки не можу її оформити, бо паспорта мусора десь потіряли. Комусь дрова порубаю, комусь сіно скосю. На те і живу. За крадіжки відсидів 32 роки.
— У бідних я не крав. Уже сім років, як нічого не краду.
2 
1
Коментарі
111