четвер, 04 вересня 2008 17:31

Надія Лабик поставила на ноги хворого на ДЦП сина

Автор: фото: Юлія ЛІПІЧ
  Надія Лабик зі села Надиби Старосамбірського району на Львівщині 1 вересня відвела у перший клас своїх близнюків Назара та Богдана (праворуч)
Надія Лабик зі села Надиби Старосамбірського району на Львівщині 1 вересня відвела у перший клас своїх близнюків Назара та Богдана (праворуч)

1 вересня 6-річний Богдан Лабик із села Надиби Старосамбірського району Львівщини пішов у перший клас. Він хворий на дитячий церебральний параліч.

Хлопці-близнята Назар і Богдан Лабики визирають із вікна цегляної хати. За ними дивиться 8-річна сестра Марія. Мати повертається із райцентру Самбір — їздила на ринок по ранці та шкільне приладдя.

— Довелося на годину залишити дітей, — відчиняє вхідні двері 40-річна Надія Лабик. Діти обіймають її.

— А в тебе такого немає, — хвалиться перед братом новим ранцем Богдан. Йому важко говорити, він постійно усміхається.

43-річний Василь Лабик — військовослужбовець. Нещодавно повернувся із африканської Ліберії, де півроку служив миротворцем. Надія працювала слюсарем на заводі "Омега" в Самборі. Після народження синів пішла з роботи.

— Вагітною стояла на обліку в генетичному центрі. Там казали, що ношу здорових хлопчиків, — розповідає жінка. — Назар з"явився на світ легко, важив 2 кілограми 900 грамів. Богдан був на 200 грамів легший. При родах хлопчика травмували, коли з"явився — не плакав і не дихав. Ожив, коли лікарі зробили штучне дихання.

За місяць удома Богдан схуд до 2 кг. Лікарі діагностували дисбактеріоз. Казали, що під час пологів дитині занесли кишкову інфекцію.

— Сім місяців лікувалися, — Надія обіймає сина. — У ротику кинувся стоматит. Пішли до бабок-знахарок замовляти — збільшився лімфовузол. Назар у рік ходив. А про Богдана лікарка в Самборі казала, що ні ходити, ні говорити, ні розвиватися не буде.

Лабики будувалися, але припинили роботи, бо лікували сина. Надія щодня по 20 хв. зранку та ввечері купала його у трав"яних ваннах. Обтирала дитину настоянками з лілії та каштана. У 2,5 року Богдан зробив перший крок.

— Стояв у ходунках, намагався піти. Відривався від крісла і падав. Коли вперше ступив, я розплакалася, усього обцілувала, — веде далі жінка. — Богдан стрибав, як жабка. У нього скривилася нога, виросла ґуля. Не говорив і брав усе в ліву руку — правий бік був як паралізований. Допомогли кінна терепія та акваріум з рибками.

Коли вперше ступив, я розплакалася, усього обцілувала

— Пішла киця по водицю та й упала у криницю. Пішов котик рятувати, став за вуха витягати, — розповідає Богдан. Рахує англійською до десяти.

— Швидше схоплює мову, ніж Назар, — каже Надія. — Той ліниться, а Богдан 1 вересня дочекатися не міг — так до школи хотів. Тільки то ходити щодня з добрих 2 кілометри буде. Якби мали гроші, купили би машину й нікому в милість не стояли б.

Надія Лабик отримує 740 грн пенсії на сина. Щомісяця на ліки витрачає удвічі більше.

— Я двох діток поховала, — зітхає. — Перший син помер за дві доби після народження, від крововиливу в мозок. Наступного дня в мене розійшовся таз — півтора місяця не ходила. Після цього заборонили народжувати. Коли знову завагітніла, плід розклався.

Доньку Ірину народила 1993-го. Дитина страждала на хворобу Дауна, померла за 4 роки.

— Після смерті малої я посивіла, — втирає очі. — Сама забрала її тільце з лікарні, принесла на руках додому. Одягнула, поклала на майстат, запалила свічку. А тоді зомліла. Після похорону довго плакала. Якось задрімала, та сниться мені, ніби Іринка йде поляною, волосся розпущене, кругом ромашки. Усміхається й каже: "Мамо, не плач. Коли ти плачеш, мені мокро".

За три роки в ніч на Благовіщення Надія народила дівчинку. Охрестила Марією.

— Ім"ям подякувала Матері Божій за здорове дитя, — робить канапки синам.

1968, 18 березня — Надія Лабик народилася в с. Надиби Старосамбірського р-ну на Львівщині
1985 — закінчила Самбірське профтехучилище з червоним дипломом
1990 — вийшла заміж за військовослужбовця Василя Лабика; за рік народила сина, який через два дні помер
1993 — з"явилася на світ донька Ірина, через 4 роки померла
2000, 4 квітня — народила доньку Марію
2002, 29 березня — з"явилися на світ хлопці-близнюки Назар та Богдан
2004 — Богдан зробив перший крок
2008, 1 вересня — сини пішли до школи

Зараз ви читаєте новину «Надія Лабик поставила на ноги хворого на ДЦП сина». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути