— 1 червня буде рік, як я зустрічалася з Порошенком. У всіх забрали телефони й фотоапарати, а так хотілося пофоткати президента, — говорить 16-річна Аліна Краснопєєва з Черкас.
Торік у червні вона зустрілася з президентом Петром Порошенком, 50 років.
— Із Черкас до столиці поїхали п'ятеро учнів, — розповідає школярка. — На зустріч збирали керівників учнівських "парламентів" і "кабінетів міністрів". Для мене це була серйозна поїздка. Дуже хвилювалася. Нас зустрів уповноважений із прав дитини Микола Кулеба. Спілкувався з нами нарівні. Робили з ним селфі. Відвідали "Будинок із химерами" і виставку фотографій героїв АТО.
Аліна навчається в 11-му класі школи №28. Вона — керівник учнівського самоврядування і спікер учнівської Міжпарламентської асамблеї міста, організатор Всеукраїнського збору шкільних лідерів "За демократію в суспільстві".
— У зал, де мали зустрітися з Петром Олексійовичем, нас запросили за 10 хвилин до зустрічі, — продовжує. — Всі займали місця подалі, а ми з Олександром Кравцем, тодішнім президентом ліги старшокласників Черкащини, сіли найближче. Зустрічали президента стоячи. У мене навіть ноги трусилися. Я його добре роздивилася. Не такий, як по телевізору. Обличчя змучене. Видно, що багато працює. Але сподобалося, що доглядає за собою. У нього гарні зачіска і манікюр. Асистентка дала йому папку з текстом, але він туди не заглядав.
— Ми запитували президента про все, що хотіли. Не так, як колись перед зустріччю з Тулубом (Сергій Тулуб, губернатор Черкащини у 2010–2014 роках. — ГПУ) мали узгодити всі питання, щоб йому подобалися, — згадує школярка. — Порошенко розповів, як усього досягнув, як став президентом. Порадив нам літературу з психології, яку сам читав. Ми говорили про відсутність фінансування учнівського самоврядування. Бо двічі на рік їздимо на всеукраїнські зібрання. Одна поїздка коштує тисячу гривень. А для малозабезпечених дітей — це дуже дорого. Харків'ян і львів'ян фінансують із міського бюджету. Хочемо, щоб ці витрати закладали в бюджет. Порошенко пригостив нас "рошенівськими" цукерками, подарував книжки "Україна — моя Батьківщина". Сказав, що багато реформ доведеться робити з нашою допомогою. Він на нас розраховує.
Аліна поправляє довге світле волосся. У вухах виблискують золоті сережки в формі п'ятикутної зірки.
— Якби була президентом, то насаперед провела б реформи в медицині й освіті, — розповідає далі. — Після 9-го класу учні вже знають, ким хочуть бути. Розділила б класи на гуманітарні й математичні. Непрофільних предметів достатньо по годині на тиждень. Важлива медична реформа. Ставлення медиків до пацієнтів — нижче плінтуса. Кажуть, що позбутися корупції можна, підвищивши зарплату. Це міф. Люди, які звикли брати хабарі, нізащо від них не відмовляться. Потрібно провести люстрацію всіх, а не частково. Я вивчала тему корупції у різних країнах світу. В деяких за це передбачена смертна кара. В інших — звільняють без подальшого працевлаштування. Недостатньо звільнити корупціонера з роботи. Треба конфісковувати майно у його родичів. Хіба родичка якогось чиновника може мати свій кінотеатр, не маючи відповідної освіти й грошей?
Часто думаю, як житимемо після війни. Навіть якщо відвоюємо цю територію, ніхто не стане її відбудовувати. Там настільки все зруйновано, що люди туди не повернуться. Це буде зона відчуження. Скільки можна підписувати ті Мінські угоди, якщо Росія їх все одно порушує? Щоб завершити війну, навести лад у соціальному й економічному секторі, треба розумних керівників, які готові до рішучих дій. Таких немає серед нинішніх політичних лідерів. Вони виросли в Радянському Союзі, в них інші погляди й плани.
Аліна планує навчатися в столиці на політолога або аналітика. Щодня займається з репетиторами.
— Мені дуже подобається Київ. Це місто великих можливостей і перспектив. Із восьмого класу буваю там на молодіжних конференціях. Добре знаю англійську. Мрію побувати в Америці. Зараз пишу наукову роботу про політичну культуру у світі. Наша країна її не має. Ефективні були реформи Джорджа Кеннеді. Він був одним із наймолодших президентів США. Мені подобається його фраза "Не думай про те, що країна зробила для тебе. Думай, що ти можеш для неї зробити". З цими словами має жити кожен громадянин України.
Мріє відкрити центр для обдарованих дітей
Аліна Краснопєєва — єдина донька у батьків, 43-річного В'ячеслава Васильовича і Світлани Леонідівни, 41 рік. Сім'я має будівельний бізнес.
— Якби мала мільйон гривень, створила б центр розвитку для обдарованих дітей, — каже Аліна. — Мрію про це змалечку. У мене багато талановитих друзів, які не мають грошей на свій розвиток. Мій центр був би оснащений найновітнішими технологіями. Брала б на роботу викладачів, які люблять свою справу. Шукала б спонсорів, бізнес-партнерів. Щастя не вимірюється в грошах. Достатньо, щоб мої рідні були здорові, а Україна процвітала.
2 
1
Коментарі