— Это случилось со мной два года назад. С дочкой Олей ехали в село Калиновку к моей матери. По дороге началась гроза. С детства боюсь, когда гремит и сверкает, но надо было выходить из маршрутки. Как раз перед тем набрала маму, попросила, чтобы нас сосед забрал с остановки. Когда вышла под ливень, говорила по телефону. С малой накрывались зонтом. Затем помню много света перед глазами. Очнулась в больнице, — розповідає 39-річна Оксана Матвєєва з Миколаєва.
Після удару блискавки вона частково втратила пам'ять і почала бачити майбутнє. Працює касиром у супермаркеті.
— Два роки тому я теж була касиром, але за два дні до трагедії мене звільнили, — згадує. — Тоді якась чорна смуга пішла. За півроку до того я завагітніла. Довго думали, чи лишати цю дитинку. Чоловік наполягав зробити аборт. Потім стався викидень.
У день поїздки я тричі поверталася до квартири. Спочатку забули гостинець матері, потім згадала, що лишили телефон, а останній раз донька побігла за іграшкою. Таке відчуття було, ніби щось тримає вдома. Ми ледь не спізнилися на маршрутку. А коли сіли, то не відпускало відчуття страху. Руки трусилися, хотілося плакати.
— Коли отямилася в лікарні, рвалася вставати й бігти. В першу чергу, до дитини. Не тямила нічого, що казали лікарі. Ноги й руки мене не слухалися, були ніби ватяними і страшенно боліли. Блискавка влучила у голову, пройшла через руку на доньку і вийшла через її ногу.
— У мене третина тіла була обпечена. Найбільше — голова. Частина волосся вигоріла. Те, що лишилося, сплавилося і стало як пластмаса. Над вухом і на руці досі лишився чорний слід. Лікарі дивувалися, що при такому розряді не стало серце. У доньки опіків менше. Серйозно зачепило лише ногу. Зараз як тільки міняється погода, вона їй болить.
Заплакала, коли повернулася додому і зняла бинти з голови, — говорить Оксана. — Я уявляла, що там не все гаразд, але доки була в лікарні, голову бинтували. Перенесла дві пересадки шкіри. На голову пов'язала хустку. Я й досі на сонце не можу з'являтися без головного убору. Місце удару блискавкою сильно пече.
Про дар бачити майбутнє Оксана дізналася через півроку.
— Усе сталося випадково. Ішла влаштовуватись на роботу в одну фірму. На співбесіді відчувала, що все це я десь бачила, — каже. — Коли закінчилася співбесіда, мені пообіцяли передзвонити. Не стрималася: не кажіть того, чого не збираєтеся робити. Я вам не підхожу. Зазвичай промовчала б, а тут таке випалила. Вночі мені приснився сон про компанію, в яку я влаштувалася місяців через два. Я бачила співробітників теперішніх, магазин, навіть робоче місце.
Уві сні побачила і зраду чоловіка. Його молода коханка Альбіна жила в сусідньому домі. Я не в ліжку їх бачила, а що вони вирішують між собою, казати мені чи ні. Вранці прямо спитала чоловіка, чи це правда. Він усе підтвердив. Передбачила, що донька вступить в Київський авіаційний на економіста. Вона туди й не збиралася вступати. Просто я побачила цей вуз уві сні, а наступного ранку знайшла його в інтернеті. Знаю, через п'ять років гулятиму на доньчиному весіллі й вона буде вагітна, але їй про це поки що не кажу.
Оксана провела брата воювати на Сході України. Мала видіння, що АТО триватиме до осені.
— Бачу руїни, розбиті будинки й розкидані меблі, але люди щасливі, — заплющує очі. — Дівчата з бантиками йдуть у школу. Навчання 1 вересня там не почнуть, але із середини вересня ворогів ми остаточно витіснимо з Донеччини та Луганщини.
5 
1
Коментарі