пʼятниця, 17 жовтня 2014 00:15

"Під Іловайськом на вісімнадцятьох ділили одне печенько"

Автор: ФОТО: ТАРАС ПОДОЛЯН
  Володимира Парасюка під Іловайськом було поранено осколком гранати в голову. Воював у складі батальйону ”Дніпро-1”
Володимира Парасюка під Іловайськом було поранено осколком гранати в голову. Воював у складі батальйону ”Дніпро-1”

— У Володі всі дні розписані. В неділю на окрузі з людьми зустрічатиметься, можете долучитися, — дзвонимо на мобільний сотника Майдану Володимира Парасюка, 27 років. Слухавку бере старша сестра Ірина. На початку вересня Володимир повернувся з Донбасу, був у полоні. Балотується до Верховної Ради як самовисуванець.

У неділю, 12 жовтня, о 14.00 чекаємо на нього біля сиротинцю в місті Рава-Руська Жовківського району на Львівщині. Тут Парасюк зустрічається з виборцями. Конкурент по округу — мер Рава-Руської Ірина Верещук.

До актового залу сходяться пенсіонери, військові, матері з немовлятами. Вусань у вишиванці несе чорно-червоний прапор. Вхідні двері із залишками червоної фарби тримаються на одній завісі. Зал заповнений. У першому ряді поламані дерев'яні крісла. Володимир одягнув військовий камуфляж. За ним двоє чоловіків у такому ж одязі. Під час виступу сотнику аплодують що 5 хв.

— Ви казали, що відмовитеся від усіх білбордів і реклами. Натомість усе місто вкрите вашими листівками, — із середнього ряду запитує брюнетка у червоному піджаку.

— На листівки я витратив 3,5 тисячі з виборчого фонду. Жодного білборда в мене нема, вважаю це антирекламою.

— Володя, ти її не слухай, — вибігає на середину залу інша жінка. — Це сестра нашої мерші. Ще про вибори не оголосили, як із чотирьох сторін Рави її білборди висіли. А ми який рік без газу сидимо.

У залі починають сваритися. Парасюк голосно плескає в долоні, просить людей заспокоїтися.

— На кожній моїй зустрічі є провокатори, які намагаються все зірвати. Люди, не допомагайте їм, — просить.

Спілкуються 2 год. Ще півгодини Парасюк фотографується з людьми надворі. Потім сідає у сірий "Фольксваґен Пассат". Наступна зустріч з жителями Жовкви.

— Машину подарував після Майдану незнайомець, — розповідає Володимир дорогою. — Правда, тепер ми познайомилися. Лагідно називаю її "агітмобіль". Вона і на Донбасі була, жодного разу не підвела.

Володимир має червоні від втоми очі. Тягнеться за вафлями "Артек", що лежать за заднім сидінням на багажнику. 

— Аж о дев'ятій ранку снідав. Але під Іловайськом ми на вісімнадцятьох ділили одне печенько і пили 200 грам води.

Як потрапили в полон?

— Прийшлося здатися, бо не міг утекти. Ззаду лежали вісім поранених і друг Тарас — дев'ятий. Хоча фізично міг перестріляти чотирьох російських солдатів. Вони спершу мене не бачили, стояли задом за 4 метри.

Як тільки попали в полон, хтось із наших гранату кинув. Вона зірвалася, осколок розбив мені голову, я знепритомнів. До окопу, де лежав, притягнули інших хлопців. 3 години сиділи.

Там був медик, ми ще в Києві познайомилися. Називався Вєтєрок. Кажу: "Брате, допоможи. Якщо мене впізнають, то вб'ють. А я дуже хочу жити". Вєтєрок перемотав мені шию, вимазав обличчя землею. Придумали викинути мої документи, телефон. Вдавав, що дуже поранений. Корчився, ніби все тіло болить. Тим часом заривав документи в землю. Забув витягнути гаманець з кредитками. Російський солдат забрав їх. Казав, що по них проб'ють, хто я такий.

Нас повезли в якусь посадку. Довго звинувачували, що ми — фашисти, нелюди. Привезли ще одного полоненого, на ньому не було живого місця — перебиті всі кістки і м'язи. Просив медика: "Давай якось його рятувати". Той відповів, що врятувати може лише найсучасніша реанімація. Його викинули в посадці помирати. Нас знову повантажили в машину і везли дуже довго: горбами, лісами, ямами. Побачили прикордонний знак — минули кордон з Російською Федерацією. Нас поклали долілиць, усе позабирали і почали обмінювати.

Дзвонить телефон.

— Так, чекаю тебе ввечері у Львові, — Парасюк кладе слухавку. — Тут мені один чоловік дарує квадроцикл. Віддам його 80-й аеромобільній бригаді третього батальйону. Там у мене знайомий комбат.

Після повернення з полону на своїй сторінці у "Фейсбуку" ви написали, що не підете до Верховної Ради.

— Я конкретного нічого не писав. Просив, аби деякі засоби масової інформації не розносили брехні про мене і родину. Писали, що я — чийсь проект, і в мене вклали купу грошей. Насправді не знав, чим маю зайнятися. Думав, де від мене буде більше користі — у Верховній Раді, громадянському русі чи на Донбасі. Коли дізнався, скільки людей загинуло в Іловайську, зрозумів: треба щось міняти. Ніхто з вищого керівництва не йшов нам на допомогу. Литвин утік. Треба звільняти генералів, а їх можна звільнити тільки на вищому рівні. Тисячу листів отримав, де люди пишуть: "Якщо ви не підете у Верховну Раду, то зрадите наші інтереси".

У вас незакінчена вища освіта. Зумієте писати закони?

— Закони пишуться точно не у Верховній Раді, — сміється. — В Раді їх розглядають. Не буває спеціалістів широкого спектру. Я закінчую університет, багато працюю з професорами. Освіту здобував на факультеті електроніки. На третьому курсі скалічив ногу, не міг ходити. Взяв академвідпустку, але не хотів знову повертатися на електроніку. Перевівся на економічний.

Як батьки поставилися до того, що йдете на вибори?

— Мама була не в захваті. Каже: багато бруду в тій політиці. А тато підтримує, бо розуміє, що слід щось міняти в державі. Ми з батьком завжди разом — були на Майдані, подалися на Донбас. На певному етапі зрозуміли: треба роз'єднатися. Бо замість того, аби воювати, дивимося одне за одним.

Кажуть, до 2015 року війна на Донбасі припиниться.

— Припиниться, коли закінчаться зрадники серед генералітету і вищого командування. У трагедіях, що трапилися, винні тодішній міністр оборони Валерій Гелетей, бо не вмів організувати роботи Збройних сил, керівник Генштабу Віктор Муженко, який не спланував операції. І Петро Литвин — він не вмів воювати як бойовий генерал. Це зрадник, який здав позиції, тому бійці потрапили в Іловайський котел. І ці люди не несуть жодної відповідальності.

Закінчиться війна, повернемо на Київ. Буде продовження другого Майдану. Треба постаратися, аби третього ніколи не було.

Як нам жити з Росією?

— Ніяк. Побудувати велику стіну, як у Китаї. І коли свідомість росіян зміниться, прорубати їм вікно до нас. У мене багато знайомих з Росії. Колись приїздили до Львова, разом у "Криївці" пили по 50 грам. Тепер дзвонять, погрожують, що приїдуть, і я буду головою вниз висіти на дереві.

Коли проганяли Януковича зі сцени на Майдані, відчували, що він тікатиме з країни?

— На Майдані мав завдання котити шини, готувати коктейлі Молотова.

Коли стільки людей загинули, а політикам було наплювати, мені комок став у горлі. Поговорили з батьком, що треба щось робити, пішли. Він мав вийти на сцену. Але в тій колоні, яка рухалася до сцени, я був перший. Підходжу, охоронець зупиняє мене. Кажу: "Брате, тобі подобається, що зараз політики зі сцени верзуть?" Говорить: "Ні". — "Ну от і мені — ні". Подав мені руку, я піднявся. Усвідомив, що сказав, тільки після промови. Все ж таки це заява на всю Україну, що вранці йдемо на штурм і зі зброєю. Зібрав довкола себе хлопців. Полягали спати. Янукович знав, що в Україні не залишиться, але відтягнув час, аби все вивезти. Служба безпеки передала, що в нас справді є зброя. От він і втік.

Мріє мати п'ятьох дітей

Володимир Парасюк народився в селі Майдан Жовківського району на Львівщині. Батьки — підприємці, мають магазини одягу. Сестра Ірина, 29 років, викладає на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. Франка.

Працював у будівельній фірмі.

— Коли будівельний бум минув, наступила криза. Пішов відео-оператором. Починав з одного-двох весіль, днів народження. Потім відкрив студію, — розповідає Володимир. — У житті бували моменти, коли не мав за що їсти купити. В мене була квартира в Новояворівську, продав. Узяв собі автівку. Решту грошей вивозив на Майдан і в зону АТО. Тепер винаймаю житло.

У майбутньому планує мати не менш як п'ятеро дітей. Неодружений.

Зараз ви читаєте новину «"Під Іловайськом на вісімнадцятьох ділили одне печенько"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути