— Не трогайте меня, сейчас милицию позову, — вовтузиться на холодній плитці 46-річний Олександр Гаврилюк. Спить із собакою Бобом біля супермаркету "Білла" на столичному Хрещатику.
Від Олександра тхне сечею й тютюном.
Він живе на вулиці п'ять років. Ночує на вокзалі або в під'їздах багатоповерхівок. Його будить і піднімає на ноги безхатченко 60-річна Віра Іванівна. Жінка чисто вбрана, тримає пакет із пляшками з-під пива. На вулиці опинилася два роки тому. Донька-наркоманка продала її квартиру.
— Вы про меня не расспрашивайте. В Александра судьба уникальная, — Віра Іванівна дістає з кишені перепічку, яку купила неподалік у кіоску, пригощає Олександра.
— Купіть мені бутилку кагора й дві пачки "Мальборо", бо нічого не скажу, — переходить на українську, знову сідає на плитку, гладить пса.
— Я у морфлоті служив, гроші непогані заробляв, — ховає сигарети й вино за пазуху. — З жінкою в Одесі жили. Мене скоротили 1998-го. Коли моя тьотка померла, перебралися в Київ, у її квартиру. На стройки почав ходить. Жінка Катя ні в чом собі не одказувала. Я їй на всі празніки золото дарив. Шубу й дубльонку міняла щороку. Я перебивався борщем і жареною картоплею, а Катя любила вкусно поїсти. Бувало, до зарплати 100 гривень залишилося, а вона просила ікри або червоної рибки принести. Я обідати не ходив, бо грошей тільки на проїзд хватало.
2005-го поїхав на заробітки в Іспанію.
— Працював у Жироні сантехніком. Щомісяця слав додому 500 євро. Дзвонив раз на два місяці. Дружина перші півроку за мною плакала, а потім до телефону перестала підходити. Дочка Наташа постійні одговорки придумувала: "Мама в ванні", "у магазин пішла", "до сусідки вибігла". Подзвонив сусіду з першого етажа Валіку Закревському. Він про Катіного коханця розказав. Я за тиждень всі справи в Іспанії згорнув і додому вернувся.
Катерина викинула всі чоловікові речі. На поріг його не пустила.
— Розлучилася зі мною без мого відома. У мене в паспорті досі штамп не стоїть. Дочка за мене не вступилася. Сказала: "Папа, спасіба за все, ну ти нам більше не нужен". Попросився до друга жити. Місяць ночував, але його дружина була протів мене. У чотирикімнатній квартирі я їй мішав. Мусив кімнату знімати. Дочка якраз школу закінчила. Знайшла мене. Каже, що треба 10 тисяч доларів на учобу. У мене грошей не було. Продав нирку за 12 тисяч доларів, щоб Наташа в університет поступила. Коли гроші отримала, знову про мене забула.
Познайомився з Лесьою, на 7 років молодшою за мене. Жив у неї на квартирі. Уже одружуватися збиралися, та її мама нас посварила. Боялася, що я на Лесину жилплощадь претендую. Зібрав носки і труси, поїхав на вокзал. Думав в Одєсу вертатися. У мене під Одєсою тато в селі живе. На пероні познайомився з Льошою Попенко. Він запропонував жити з ним у хаті під Києвом. Там збиралися бродяги — в карти грали, пили, а потом морди один одному били. Бо ніхто не хотів програвати. Спірт розводили, закушували кількою і сільодкою. Щоб гроші заробити, треба було красти. А я не міг. Почав бутилки збирати, по мусорках лазити. Так збомжувався.
Закурює. Робить три затяжки, починає кашляти.
— Не відвертайтеся. У мене не туберкульоз. У грудні робив знімок, льогкі чисті. Я ще до самої ручки не докотився. Одіваюсь тепло, їсти ходжу в їдальню, миюся щотижня. Остання кондіція — коли мочишся там, де спиш. Зараз збираю бутилки й макулатуру. Заробляю до 200 гривень за день. Якби пив менше, то на комнатку в гуртожитку за чотири роки відклав би. Торік трьох товаришів поховав. Льошка Попенко замерз, Гріша від передозування скончався, Валєрка пропав безвісти. Востаннє бачив його на вокзалі.
3 
1
Коментарі
2