"Хочемо з чоловіком усиновити дитину. Та наші батьки проти, — пише 29-річна Олена з Хмельницького. — Я мала дві перервані вагітності. Збирали гроші на штучне запліднення, але лікарі відмовляють його робити. Кажуть, не зможу виносити дитину. Маю слабкі нирки та проблеми по-жіночому. Наші сусіди всиновили 8-річного хлопчика. А ми шукаємо дівчинку до 10. Зібрали всі документи. Батьки лякають що ми з тією дитиною наплачемося, бо в неї будуть погані гени. Ходили до священика. Він каже — удочеряти і ні з ким не радитися, бо цей вибір стосується тільки нас обох. Хвилююся, чи зможу я стати для неї доброю матір'ю".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта весільне фото Олени та Юрія. Молодята тримаються за руки під стінами загсу. Наречена на півголови вища за чоловіка, у вишиванці та червоній спідниці.
— Робити штучне запліднення не раджу. Прислухайтеся до порад лікарів. Пережити ще одну втрату ненародженої дитини буде важко. Всиновлення допоможе обом відчути радість батьківства. Не зважайте на залякування. Робіть, як підказує серце. Візьмете в родину 6-річну дівчинку і її на кілька років молодшого брата. Про своє рішення ніколи не шкодуватимете. За півроку після всиновлення небайдужі люди допоможуть придбати більшу квартиру.
"Повноцінної сім'ї в мене ніколи не було, — розповідає в листі 30-річна Олена з Рівненської області. — Нас із братом виховала бабуся. Мама поїхала на заробітки в Італію, тато — в Португалію. Обоє на той час мали там свої сім'ї. Нам висилали одяг і гроші. Я все життя мріяла про нормальну родину. З першим чоловіком прожила у шлюбі три роки, із другим — два. У червні подала на розлучення. Маю квартиру й хорошу роботу. Друзі запитують, чому я досі тут, якщо є можливість податися на заробітки. Але я нікуди їхати не хочу. Мрію про дітей, але заміж виходити боюся. Перший чоловік був алкоголік, другий — наркоман".
— Наберіться терпіння і скористайтеся шансом створити сім'ю. Вам судилося взяти шлюб утретє і стати матір'ю для двох хлоп'ят. Першого сина народите восени за рік. Чоловік буде іноземець. Але виїжджати за кордон вам не доведеться, бо він матиме бізнес в Україні. Житимете в хаті, яку залишили батьки.
"У 17 років донька заявила, що вагітна, — пише 40-річна Євгенія з Київської області. — Її хлопець, коли почув, що скоро стане батьком — утік у Польщу. Не знаю, що робити далі. Вона гарно склала ЗНО, вступає до університету. Якщо не пройде на державне, то на платне цього року не пущу. Хай народжує дитину та йде в декрет. Плачу ночами, бо не розумію, навіщо вона зв'язалася з тим чоловіком. Аборт робити пізно. Перекреслила собі майбутнє".
Вкладає в конверт фото дівчини з двома косичками і в джинсовому комбінезоні. Біоенергетик сканує знімок долонею, заплющує очі.
— Скоро пошкодуєте за свої слова про аборт, бо народить вам онука, якого любитимете понад усе у світі. Подбайте, аби донька вступила до вузу та здобула освіту, про яку мріє. Декрет оформіть на себе. З цією дитиною не матимете проблем. Виросте генієм, заявить про ваш рід на весь світ. Прислухайтеся до його бажань. Дайте можливість змалечку розвивати таланти.
"Не знаю, що сталося з моїм сином, — розповідає в листі вінничанка 63-річна Наталія Олексіївна. — Мав бізнес, хорошу роботу. Але заліз у борги. Одного дня зняв із кредитки 72 тисячі гривень і зник. Ми подали його в розшук. Знайомі кажуть, утік за кордон, бо не тільки банку винен велику суму. Що він накоїв і чого втік, нічого не пояснивши нам із чоловіком? Банк вимагає в мене віддати борги сина. Каже, я записана його поручителем. Моєї пенсії ледь вистачає на їжу та ліки. Чоловік виставив на продаж дачу в селі, але ніхто не дзвонить. Більше в нас нічого продати".
— Син позичив гроші у впливових людей. Але вклав їх у справу, яка прогоріла. Повертати не мав чим, тому вирішив утекти. Додому не повернеться, але звістку від нього отримаєте восени. Дачу продасте, борг повернете. Не картайте себе. Із його вчинком ви ніколи не змиритеся, але це не причина жити в депресії. Годі відмовляти собі в усьому. Добрий заробіток принесе продаж городини. Дозвольте собі з чоловіком малі життєві радощі.
"Живу з батьками в селі, маю 4-річного сина, — пише 29-річна Юлія з Київської області. — Два роки тому я пішла від чоловіка, але досі ми не розлучені офіційно. Я не можу зважитися. Познайомитися з кимось теж не виходить. Хотіла поїхати в місто, знайти роботу, але не можу влаштувати сина в садок. У селі працювати ніде. Чи буду я коли-небудь щаслива?"
Біоенергетик кладе долоню на фото Юлії, яка тримає сина. Обоє чорняві, кароокі, стоять під квітучою вишнею.
— Якщо не відважитеся і не поїдете на заробітки у вересні, то далі про переїзд і думати перестанете. На перші місяці залиште сина з батьками. Вирушайте до столиці, знайдіть роботу й житло. Дитину провідуватимете щовихідного, а згодом заберете до себе. Нові знайомі допоможуть влаштувати сина в садок. Скоро шукатимете першого чоловіка, аби оформити розлучення. У Києві познайомитеся з хлопцем, який згодом запропонує руку і серце. Не пірнайте з головою в ці стосунки. Добре придивіться до людини. Не довіряйте великої суми грошей. Заощадження зберігайте в батьків. Зачекайте і доля зведе з потрібним чоловіком, який любитиме й дорожитиме.
2 
1
Коментарі