— Про велику сім'ю мріяла з дитинства. Вперше сказала про це батькам у 5 років. Студенткою відвідувала дитячі будинки. Приносила малечі гостинці. Розуміла, що цього мало. Діти підходили й питали: "Ти будеш моєю мамою?" — говорить одеситка 35-річна Ольга ПОДУСОВА. Вона незаміжня, виховує 11 дітей. Одного хлопчика всиновила, решта — під її опікою.
До Києва Ольга приїхала разом із дітьми на благодійний концерт. Прийшла з ними до одного з місцевих ательє — тут їм погодилися безкоштовно пошити шкільну форму.
— Перша дитина з'явилася в мене у вересні 2010-го, — розповідає жінка. — Михайлові тоді було 2 роки. Хлопчика забрали від матері 5-місячним із двостороннім запаленням легень. В їхньому будинку не було ні світла, ні тепла, ні води. Лікарі діагностували в нього аутизм. До 5 років не розмовляв.
За рік мені зателефонувала мама. Сказала — до міськради, де вона працює, підкинули дівчинку. 4-річна Настя була майже голою й худою. Важила 7 кілограмів — як 8-місячне немовля. Вона жила в собачій будці, а мати пиячила. Я приходила до неї в реанімацію. У Насті були такі худенькі ручки, що боялася за них узятися. Сумнівів не мала, що візьму під опіку цю дитину.
За рік Подусова оформила опікунство над двома сестрами — 6-річною Марією й Вікторією, 3 роки.
— Маша не вміла розмовляти, спілкувалася жестами. Коли вперше її побачила, була лиса. Хвороб у неї не виявили, написали тільки "педзапущеність". Зараз вона навчається в звичайній школі. Віка була прикута до ліжка. Народилася ледь живою, мала купу болячок — дисплазія кульшового суглоба, проблеми зі щитоподібною залозою, астма. У 3 роки не ходила. Директорка дитбудинку сказала: "Нащо вам це жабеня?". Перший час було важко — у Віки ставалися напади. Вона синіла й задихалася. Я щоночі чергувала поруч із її ліжком. Робила інгаляції майже два роки. Лікування, реабілітації, заняття з логопедом дали результат — донечка навчилася ходити й розмовляти.
2014-го стала мамою двом братам із ромської сім'ї: 1,5 річному Тимосі та вдвічі старшому Жені, в якого були епілептичні напади. Обоє — залякані й запущені. У 12-місячної Лізи, яку взяла ще за рік, був діагноз дитячий церебральний параліч. Зараз вона ходить, із вересня навчатиметься в першому класі.
Три роки тому Ольга оформила опіку над чотирма ромами — братами 6-річним Микитою та Олексієм, 4 роки, і сестрами 7-річною Дариною й Крістіною, 6 років. Тепер вони ходять до загальноосвітньої школи. Грають на скрипці, співають у хорі й танцюють. Михайло навчається вдома — до нього приходять учителі.
— Щоранку прокидаємося о 5:45, — розповідає Подусова. — О сьомій виходимо з дому. До школи йдемо 50 хвилин. Після уроків — гуртки. Доки діти на заняттях, я прибираю, перу, кілька разів ходжу за покупками, готую їсти. Супу варю 15-літровий баняк. На день з'їдаємо майже 30 кілограмів продуктів. Машини не маю, тому ношу все в руках.
Від держави жінка отримує 3 тис. грн на кожну дитину, а також 1,4 тис. грн — інвалідної пенсії Михайла. Мешкають у квартирі площею 44 кв. м.
— Спимо на двоповерхових ліжках, ділимо шафи й шухляди. Сама спорудила в дворі дитячий майданчик. Бетонувала ділянку, копала ями, встановлювала гойдалки. Але сусіди закидають, що їм заважає шум. Коли вела дітей до школи, люди били нас сумками. Кричали, що я їх украла. Влаштовували скандали, писали скарги. Про нашу сім'ю в інтернеті прочитав київський блогер Олександр Соколовський. Разом із бізнесменом Сергієм Закревським допомогли купити двоповерховий будинок у місті Роздільна на Одещині. Обійшовся в 32 тисячі доларів. Одеський губернатор Максим Степанов добудував третій поверх — виділив на будматеріали 140 тисяч гривень. Маємо дев'ять кімнат. Віримо, що новий рік зустрінемо в новому домі.
Ольга закінчила Одеський політехнічний університет. Працювала інженером. Зараз — безробітна. Заміжньою не була.
— Діти часто питають, коли в них буде тато. А я відповідаю, що досі не знайшлася людина, яка полюбить нас усіх.
3 
1
Коментарі