Хмельницький речовий ринок — один із найбільших в Україні. Його називають "толкучкою" і "хмарою". Займає 20 га. Складається з двох десятків ринків, що спеціалізуються на різних групах товарів — китайських, польських, турецьких, із вітчизняних швейних цехів. Працює з 6:00 до 15:00.
О 6:20 падає мокрий сніг. На "Старому ринку" продавці вкривають товар целофаном. Тут торгують уроздріб. Манекени у весільних сукнях виставляє жінка у валянках і зеленому пуховику. Коштують від 2,5 до 10 тис. грн.
— Я казала, що за платтям треба їхати в Чернівці. Тут багато "беушних", а продають як нові, — блондинка із золотими зубами тицяє пальцем на манекен, де висить сукня із забрудненим подолом.
— Нащо їй те біле плаття? Вона втретє заміж виходить. Вдягати шлюбну сукню після 40 років — несерйозно. Давай краще брючні костюмчики подивимося, — говорить жінка у шкіряних рукавицях іншій.
На вулиці +1°С. За шторкою роздягається білявка віком за 40 років. Продавщиця натягує на неї пишне біле плаття. Під спідницю одягає кільця. Через мереживо на корсеті видно чорний бюстгальтер.
— Ви не вагітна? Можу запропонувати варіант із завищеною талією, — продавщиця зашнуровує корсет.
Жінка дивиться в дзеркало.
— Воно мене повнить, — кривиться.
— Діма захотів, щоб вона була у білому платті, — пояснює жінка тій, що в шкіряних рукавицях. — Він її 25 років чекав. Познайомилися на дискотеці. Три роки зустрічалися. А потім він Лєні надоїв. Пішла заміж за хлопця, який з армії вернувся. Розійшлися через чотири роки. Бив. Разів із 10 до мене втікала. Купу боргів нам залишив.
— А від другого чого пішла? Вроді багатий був.
— Із другим сім років прожили в цивільному шлюбі. Товар із Польщі таскали, обоє на базарі промерзали. Квартиру в центрі Рівного купили. Записала її на нього — по великій любові. Одного дня Лєнка повертається з роботи, а він замки у дверях поміняв і залишив записку: "Ти тут більше не живеш". Так вона з двома дітьми до нас у село повернулася.
— А Діма скільки жінок мав?
— Після неї — жодної. Хотів піти в монастир, але мати не пустила. В АТО рік відвоював. Повернувся сивий і без руки. Коли побачив Лєну на базарі в райцентрі — ожив.
Наречена скидає з себе приталену сукню-"рибку". Продавщиця натягує на неї третю — з рожевим бантом на поясі.
— Мама, ви з сусідкою в маршрутці не наговорилися? Глянь, чи мені нормально.
— Мені тут нічого не подобається. Пішли далі.
— Далі буде дороже. Беріть це. Віддам за 4 тисячі. 200 гривень спущу, — продавщиця ховає у чохли плаття, що не підійшли.
— У нас до автобуса 6 годин. Навіщо брати перше-ліпше? Як нічого кращого не знайдемо, за ним вернемося, — каже мати.
— Скільки платтів переміряли — і нічого не взяли, — говорить продавщиця. — Я хазяїну казала, пора брати за примірку по 20 гривень. Хоч на хімчистку назбираю.
— Я у вас не лишала пакет із джинсами? — жінка в малиновому береті заглядає під прилавок до продавця-вірменина. — 10 хвилин тому ми у вас сорочку з сином міряли. Пакет поставила на землю — і пішла.
Продавець знизує плечима.
— Васю, ти вже встав?! — жінка кричить у телефон. — Біда, Васю. У нас із Женькою джинси вкрали. Взяли дві пари по 400 гривень. Доки сорочку міряли, хтось пакет забрав. Яке "успокойся"? 800 гривень ти мені вернеш?
Хлопець смикає за рукав жінку. Та відвертається і продовжує говорити по телефону:
— Я ж тебе просила: поїхали з нами. Якби ти тут був, того б не сталося. Ну всьо, накупляли. Тепер не надійся, що тобі щось привезу. Мені ще курточку треба купити і шапку на Машку.
— Мам, — хлопець штурхає жінку ліктем, — не кричи. Джинси — у мене в рюкзаку. Я згадав, що сховав їх, коли сорочку міряли.
— Чого ж ти мовчиш? — дає сину запотиличник. — Вась, джинси знайшлися. Куплю тобі такі самі. Будеш на завод носити. На коліні трохи подерті. Я зашию. Ну всьо, целую.
— На весільні плаття не можу без сліз дивитися. Ми свою Наталку в білому поховали, — ряди з весільною атрибутикою пробігає висока шатенка з парасолею-тростиною. — У племінниці два місяці тому нирки відмовили. Гемодіаліз не допоміг. Пересадку зробити не встигли. В туалет по-маленькому не ходила майже півроку.
— Де воно в неї взялося? Їй 19 чи 20? — цікавиться співрозмовниця.
— Вона в Америці більше року жила на супах швидкого приготування. Батьки підозрюють, що все через її дієти.
— А чого вона зі Штатів повернулася?
— Контракт закінчився. Модельне агентство не захотіло продовжувати. Хоча з 5-річною візою могла в Каліфорнії лишитися. До роботи не брезглива. І басейни чистила, і в ресторані посуду мила. Тільки страховки нормальної не мала. Коли попала перший раз у лікарню, за тиждень нарахували 4 тисячі доларів.
— Сестра після смерті знайшла Наталчин щоденник. Вона найбільше жалкувала, що не встигла народити. У 16 років зробила перший аборт, у 18 — другий. Батьки забороняли народжувати без чоловіка. Сестра шкодує. Зараз би мали внука чи внучку. Ніхто ж не знав, що Бог доньку у 20 років забере.
3 
1
Коментарі