"Проходьте на кухню, бо в кімнаті розпочала ремонт", — запрошує 79-річна Марія Василівна, мати нардепа-"бютівця" Андрія Шкіля, 46 років. Мешкає сама у двокімнатній квартирі на вул. Котляревського у Львові. Пригощає чорносливовим тортом, який спекла. Пультом стишує звук у телевізорі, по якому показують сесію Верховної Ради.
— Завжди щось печу. Андрій дуже любить солодке. Тільки заходить до хати, питає, чи є щось солоденьке.
26 листопада Андрій Шкіль відсвяткував день народження. До Львова не приїжджав. Того дня мати запросила у гості брата з родиною.
— Андрія народила у 33 роки. Пологи були дуже тяжкі, дитина надто велика — 5 кілограмів 200 грамів та 53 сантиметри. Мені тоді дали 56 днів декретної відпустки. До дев"яти місяців бавили самі: то я йшла у відпустку, то чоловік, сестра гостювала.
Марія Василівна працювала головним інженером на одному із львівських підприємств. Чоловік викладав у Львівському сільгоспінституті.
— Бувало, я йду на роботу, а син не хоче в садок. Просить: "Мамуля, я сяду в кімнаті на килим і буду сидіти". Дійсно, сидів камінчиком до мого приходу. Ніколи до газу чи пічки не ліз. У 5 рочків закохався у дівчинку Лілю. Він змалку любить чорнявих. На утрєнніку показує її. Думаю, треба його відволікти. Кажу: "Синок, звичайна дівчинка, в неї ніжки худі". А він: "Подивись, які очі. Як виросту, обов"язково на ній женюся".
У шкільному табелі Андрій Шкіль мав одну трійку — з музики та співів.
— Жартував, що не буде з нього співака. У школі дружив з дівчинкою із Закарпаття, також чорнявою. Вона гарно співала, з восьмого класу батьки віддали її у консерваторію. Їхні шляхи розійшлися.
Коли Андрієві було 12, від інфаркту помер батько.
— Чоловік завжди, коли йшов на роботу, заходив до Андрія в кімнату та цілував його. Того дня також хотів зайти. А я кажу: "Сьогодні субота. Хай дитина поспить". Смерть була раптова. Я дуже плакала. Андрій посадив мене на кухні та каже: "Мамуля, ти в мене одна. Якщо мене любиш, не плач, аби я з тобою міг довго прожити". Після смерті батька пішов у ріст. В 11-му класі мав 180 сантиметрів.
Після школи Андрій вступив до Львівського медінституту.
— Проректор сільськогосподарського пропонував до них іти вчитися. Там усі любили та поважали мого чоловіка. Андрій відмовився, не хотів, щоб його жаліли, — Марія Василівна дивиться в телевізор. — Йому було тяжко, що батька лікарі не врятували, тому й вирішив стати медиком. На лікувальному факультеті вчилися лише діти працівників райкомів та обкомів. Пішов на фармацію. На п"ятому курсі проходив практику в аптеках. Обурювався: "Це не медицина, а торгівля". Бачив, як продавали наркотики. Залишив медінститут та вступив на журналістику. Там був, як риба у воді. Студентом уночі підробляв на взуттєвій фабриці "Прогрес", сторожував на будівництві.
2001-го Андрій Шкіль бере участь у акції "Україна без Кучми".
Змалку любить чорнявих дівчат
— 9 березня його затримали. Десь о третій ночі подзвонив Зоряні (дружина Шкіля. — "ГПУ"). У когось позичив мобільний телефон. На ранок уже знали, в якому він СІЗО. Через два дні суд його виправдав. Переховувався у батьків журналіста Андрія Шевченка. Батько був депутатом, тому його квартира була недоторканна. Тільки вийшов — схопили есбеушники.
Каже, в слідчому ізоляторі до сина не пускали навіть адвоката Тетяну Монтян. Той оголосив голодування.
— Написав, аби принесла теплий светр. Несу, а жінка, що приймає передачі, зітхає: "Що йому вже той светр поможе?" — Марія Василівна прикриває очі рукою. — Згодом мені дозволили приносити їсти. Робила свіжий сік з обліпихи, він дуже помічний на печінку. На виборах у кінці березня син переміг по Городоцькому округу. Зранку в камері його розбудили, кричали: "Вставай, депутат". Він спочатку не повірив.
1992-го Андрій Шкіль одружився із Зоряною Гарбар, 41 рік. Вона модельєр.
— Познайомилися на морі в Криму. Шлюб брали у церкві Юра. Весілля відгуляли в їдальні Інституту прикладного мистецтва. Там Зоряна вчилася. Тоді грошей так не було. Нам безкоштовно дали кухню та зал. Самі все готували: м"ясне, солодке. На днях приходить до мене сантехнік та каже: "Ваш син у Львові купив чотирикімнатну квартиру". Я не розгубилася, говорю: "Дізнайтеся, будь ласка, на якій вулиці". Він тільки рукою махнув. Я — не вічна, для двох і цієї квартири досить. Надіюся, що у них дівчинка народиться. Було б кому вишиванку та корсет у спадок передати.
Коментарі
1