— Нас називали роботами. Цілодобово заставляли копати, таскати, будувати укріплення. В будь-яку погоду наказували роздягатися до пояса. Аби легко відрізнити від штатських та військових. Щоб ми не могли замаскуватися і втекти, — розповідає про полон у сепаратистів донеччанин 30-річний Костянтин Фільнюк.
Він — наполовину татарин. Із братом мав мережу суші-барів.
— Як почали стріляти, бізнес не закривав, а звернув, — говорить. — Мав борги по виплаті зарплати працівникам, тому не спішив виїжджати. Віра не дозволяє обманути людину і не заплатити. Почав допомагати українській армії. Записався розвідником до добровольчого батальйону. У сєпарів підозри не викликав. Я був мажором. Їздив на дорогій машині, мав донецьку прописку. На моїх очах на одному з блокпостів сєпари розстріляли двох міліціонерів, які відмовилися приймати присягу ДНР.
Я попав у полон, бо хтось здав, — продовжує Костянтин. — Мене зупинили в жвавому місці, висмикнули з потоку машин. Забрали гроші, цепочку і позашляховик. Засунули в покинуту шахту. Тримали у металевих клітках. В одних — лавки, в інших — вирвані автомобільні сидіння. На 20 "квадратах" нас було чоловік по 30. Спали сидячи та стоячи. В туалет водили раз на день. Пробув у полоні три дні та чотири ночі. За цей час їсти давали раз — яблука. Води було вдосталь. Пили колу і швепс, що відбирали у водіїв-перевізників. Під дулом заставляли працювати. Багатьох відправляли на передок під мінометними обстрілами. Багато звідти не верталися. Хто відмовлявся робити чи падав від безсилля, розстрілювали у всіх на очах.
Врятувався завдяки хлопцю, який теж допомагав українським добровольцям, — згадує донеччанин. — Він показав сєпарам посвідчення феесбешного офіцера. Сказав, що на мене отримав наказ — відпустити. Ніхто й не розбирався, хто він насправді і звідки. Мене вивезли волонтери. А через три дні того хлопчину взяли. Його сусід доніс сєпарам, що ніякий він не офіцер. Над ним жорстоко знущалися, а потім розстріляли. Мене оголосили в розшук. Обіцяють винагороду.
Із матір'ю, сестрою та братом облаштувалися у Вінниці. Налагоджуємо бізнес, щоб утримувати велику родину. Частину прибутку віддаватимемо на добровольчий батальйон "Крим". У Донецьк не повернуся, навіть якщо він знову буде українським. Не хочу жити поруч зі зрадниками.
2 
1
Коментарі