— Завідуюча поштою порадила виписати "Газету по-українськи". Сказала, видання хороше. Його передплачував попередній керівник. Послухала і не шкодую. Читаю цю газету більше 10 років, — розповідає 62-річна Валентина Дереш із села Калюсик Віньковецького району на Хмельниччині.
Передплатила "Газету по-українськи" і надіслала копію квитанції до редакції. Виграла 250 грн.
— Гроші витратила на нову передплату. Найбільше люблю рецепти й історії про людей. Із відділення газету забираю сама. На пошті працюють тільки начальник з листоношею. А на пошту чекає все село. Доки всім рознесуть, то свої можу отримати через день. Відділення стоїть через пару хат. Щоп'ятниці йду туди в три години, коли приїжджає машина з пресою, — каже Валентина Василівна.
Планує знову брати участь у розіграшах.
— Ми в селах знаємо один одного. Часто чуємо, що хтось виграє від "Газети по-українськи" призи. Знайомий із сусіднього села отримав у подарунок чашку. Бачу, люди виграють путівки. А нам із чоловіком їх часто давали з роботи. То в молодості наїздилися. Відпочивали в кримській Алушті, були на лікувальних грязях у Куяльнику в Одесі. А тепер хочу виграти м'ясорубку. Стара зламалася. Купляти дорого.
Валентина Василівна три роки на пенсії. Із чоловіком 75-річним Анатолієм займаються домашнім господарством.
— Я раніше жила в місті. Вивчилася в медичному училищі. Пішла працювати медсестрою у військову частину. Через три тижні перевели у госпіталь. Чоловік Толя робив там водієм на "швидкій". Тоді в один рік помер брат, захворіли мама з татом. Ми з Тольою переїхали до села в батьківську хату. Я пішла завідуючою в акушерський пункт. 18 років проробила до пенсії. Зараз там дівчина працює. А люди продовжують звертатися до мене. Приходять під ворота або присилають машини, — говорить Валентина Дереш.
1 
1
Коментарі