понеділок, 16 липня 2007 14:55

Валентині Ракіті наснився віщий сон

Автор: фото: Наталія ПАВЛЕНКО
  Михайло два місяці не наважувався поцілувати Валентину
Михайло два місяці не наважувався поцілувати Валентину

Невеличка хвіртка відчиняється зі скрипом. Гавкає білий з чорним вухом песик. З дверей визирає господиня:

— Заходьте, не бійтеся. Бім, чого ти гавкаєш?

На подвір"ї гребуться кури. До порогу веде вимощена з бетону доріжка. Старенька хата вибілена й підведена смолою, вікна пофарбовані в блакитний колір. Під хатою лавочка.

До села Лозуватка Компаніївського району Кіровоградської області Михайло Тимофійович, якому зараз 82 роки, та 77-річна Валентина Микитівна Ракіти переїхали сім років тому. До цього жили в селі Червоновершка цього ж району.

— Переїхали, бо вже старі, а тут доця Ніна живе, то ми біля неї. Але скучаю за Красновершкою, — з сумом розповідає жінка.

На стіні між двома вікнами календар з Юлією Тимошенко і фотокартки онуків та правнуків. На високому ліжку сидить господар і дивиться "Караоке на майдані".

Місяців два ходив і не цілував мене. Я вже думала гнати

— Валя, йди, зараз скажуть, хто виграв, — повертає голову в бік дверей господар.

— Та ось у нас інтерв"ю братимуть, — озивається Валентина Микитівна. — Виключи ти той телевізор.

— То ти все розказуй, бо я вже нічого не пам"ятаю, — каже чоловік.

Валентина Микитівна сідає на інше ліжко навпроти чоловіка. Починає говорити голосніше, щоб і він чув.

— 1949 року приснився мені сон у ніч на Андрія, 13 грудня, що вийшли ми за село і йдемо по житньому полю вдвох стежкою, а кругом нас колосся хитається. Йдемо за вітром. Йому чуб задуває, а я руками його зачісую назад. Я тоді не надала значення цьому провидінню. А через рік стрілася з ним і не могла згадати, де я його бачила. Мене направили у партшколу в Кіровограді техпрацівницею, бо незабаром ця школа мала перебазуватися в наше село. А він там навчався, — жінка на мить замовкає. — Виходжу якось подзвонити, а він загубив свої документи і сидить чекає міліцію, щоб заявити. "Чого це ви не на заняттях?" — запитую. Він каже: "Жду жінку з дитиною". Потім я поцікавилася в бібліотекарки Віри Іванівни, а вона сміється: "Ой, та немає в нього ніякої жінки і дитини".

Згодом, коли Валентина Микитівна принесла пошту в гуртожиток, де жив Михайло Тимофійович, зрозуміла, що саме він їй наснився.

— Я ходила тоді з нашим сільським хлопцем Грицем. Вже ми планували одружитися, мами наші сваталися. Якось всі гуртом, молодьож, пішли в кіно. Коли верталися назад, і Гриць повернув мене проводити, Міша сказав: "Тобі тут немає що робити", — жінка робить паузу. — А я мовчу, бо мені цей вже нравився. Сільські хлопці боялися тих, які в партшколі навчалися, бо їх багацько було. Та так ми й почали ходити, а через рік, 1951-го, побралися.

Валентина Микитівна вимикає телевізор.

— Та бо ж нічого не чути, — пояснює чоловікові. — Весілля в нас було бідне. Мама трохи горілки вигнала. Чоловік 40 гуляло. У мене було блакитне сатінове плаття, а у Міші сорочка такого ж кольору.

За рік Михайло Тимофійович закінчив навчання й мусив відпрацювати три роки в колгоспі свого рідного села Шпаково Новомиргородського району Кіровоградської області. Він поїхав, а вагітна Валентина Микитівна залишилася в Червоновершці.

— Через день я получала од нього листи. В кінці кожного він писав: "Нікого не слухай. Я знаю, що всі кажуть, наче я тебе покинув, але я ніколи не покину тебе з дитиною".

У селі Валентині заздрили. Від народження вона не бачила на праве око, а одружилася в часи, коли хлопців бракувало.

— Міша як привіз мене вперше до своїх батьків, а ми вже розписані були, то його мама Федоска сказала: "Що ж ти привіз каліку?" А він відповів: "Я не брав собі робітницю, а брав жінку. І якщо вам вона не подобається, то я її більше не привезу". І після того ніхто з його родини мене не попрікнув, — каже Валентина Микитівна.

Жінка зізнається, що ніколи в житті не фарбувалася:

— Лише духалася. Одеколони дуже любила — "Шихиризада" або "Красна Москва". Колись вискубла брови, та Міша мене вилаяв. Одного разу йшли ми на гулянку, я напудрилася. Все обличчя стягло мені, порепалося, наче земля після дощу. Дійшли до рівчака, та й обмилася у ньому. Відтоді ніколи більше не експериментувала.

Запитую в Михайла Тимофійовича, чим сподобалася йому Валентина Микитівна.

— А я знаю? — каже чоловік. — Понравилася, та й усе. Красіва була. Отак підрізане волосся було, — торкається рукою плеча.

— Не розказуй, — перебиває його дружина. — Коси в мене були довгі, густі. Я заплітала дві коси й викладала таким кокошом, як у Юлі Тимошенко, — гладить коротке волосся. — Тільки в неї одна коса, а в мене дві було.

— Та я не помню вже, — відказує чоловік. — Але скажу вам так: мені було 26 років, а я боявся притулитися до неї.

Михайло Тимофійович кладе зморщені руки на коліна.

— Місяців два ходив і не цілував мене. Я вже думала гнати, — сміється дружина.

У вересні цього року подружжя відсвяткує 56-у річницю спільного життя.



1925, 1 лютого — Михайло Тимофійович Ракіта народився в селі Шпаково Новомиргородського району Кіровоградської області

1930, 11 червня — Валентина Микитівна народилася в селі Червоновершка Компаніївського району Кіровоградської області

1940 — Михайло Тимофійович закінчив 7 класів неповної середньої школи у с. Шпаково

1944, січень — пішов на війну, лютий — поранений у праве плече, неподалік міста Корсунь-Шевченківський Черкаської області

1947 — Валентина Микитівна закінчила 6 класів середньої школи

1950 — познайомилися в місті Кіровоград

1951, 30 вересня — одружилися в селі Червоновершка

1952 — Михайло Тимофійович закінчив партійну школу за спеціальністю "агроном"

1952, 6 грудня — народився син Михайло

1955, 19 червня — з"явилася на світ донька Ніна

1964, 3 вересня — народилася донька Олена

2000 — переїхали з села Червоновершка до Лозуватки Компаніївського району Кіровоградської області

Зараз ви читаєте новину «Валентині Ракіті наснився віщий сон». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути