середа, 25 липня 2007 15:04

Вікторія Одінцова шукає чоловіка

Автор: фото: Андрій ШМАТОВ
  Вікторії Одінцовій довелося ремонтувати взуття самій, після того як вона вигнала трьох своїх працівників
Вікторії Одінцовій довелося ремонтувати взуття самій, після того як вона вигнала трьох своїх працівників

"Нещодавно кіоск помазала вазеліном, — каже 46-річна Вікторія Одінцова, — бо хлопці на ньому понамальовували букви. Тепер налипла пилюка, — проводить рукою по брудному металу. — Помити треба".

Вікторія ремонтує взуття. Її кіоск неподалік метро Дарниця в Києві. З майстринею говоримо на лавці біля кіоску. Одінцова принесла два пластмасові стаканчики — з кавою і коньяком.

Господиня каже, що кіоск їй дістався від чоловіка Сергія. Він помер 12 років тому від саркоми легень.

— Мама не хотіла мене видавати за чоботаря, — розповідає жінка. — Бо тоді це була непрестижна професія. Хотіла, щоб ішла за інженера, бо вони заробляли по 120 рублів. А ми з Сергієм жили нормально, він кожного місяця на книжку носив 1000 рублів. Мені щодня давав п"ятьорку — я могла купити торт і пляшку вина. Дітей у нас немає, і слава Богу.

Жінка пригадує, що раніше кіоски могли тримати лише інваліди.

— Ми зробили Сергієві довідку, що у нього хвора нога. Коли він помер, хотіла продати кіоск. Я працювала на заводі "Кристал", а за рік до смерті чоловіка звільнилася.

За станок Вікторія Віталіївна сіла сім років тому. До того наймала працівників.

— Перший попався наркоман. Я приходжу, а він тільки у вікно заглядає, — розповідає Одінцова. — Його я вигнала. Посадила другого, Сашу, а він — п"яниця. У кіоск друзів почав водити. Я йому зробила зауваження, а він мені ще й кулаком зарядив. Його я виганяла з участковим.

Сергій кожного місяця на книжку носив 1000 рублів

Вікторія перехиляє коньяк й запиває кавою.

— Знайшла третього, Пашу, — продовжує жінка. — Не пив, не палив і з роботою справлявся. Він був віруючий, до церкви ходив. Якось  приходжу, стоїть мішок взуття. Він каже: це моїх братів і сестер по церкві. Хотів безкоштовно відремонтувати. "А мені що від того буде?" — питаю. А він каже, вони ж за нас моляться. Вигнала і його. Думаю, діла не буде, й сіла сама за станок. Навчилася швидко. Воно і не важко, головне — щоб у голові щось було й руки стояли.


Майстриня відкриває кіоск. Звідти вибігають троє худих котів. Вікторія насипає в бляшанки гречану кашу.

— У мене вдома ще шість котів, три собаки, дві ворони і їжак Тішка, — хвалиться чоботарка. — Його мамашу підібрала на дорозі вночі. Кинула в сумку і принесла додому. У квартирі вона залізла під батарею, шаруділа там газетами. Через два тижні дивлюся — бігають три маленькі кульки, такі ще лисенькі, без колючок. Два із мамашею втекли через вхідні двері — я їх відкриваю, бо душно. А Тішка залишився, йому вже місяць.

Вікторія вмикає витяжку — в кіоску смердить котами. У невеликому приміщенні на полицях акуратно складене взуття. В кутку — станок, під вікном — плоскогубці, молотки, електроплитка. На гвіздку начеплений робочий халат. Напроти дверей висить дзеркало.

— Це щоб причепуритися, — сміється. — Чоловіки, коли бачать мене за роботою, співчувають. А жінки дивляться з недовірою й заздрістю.

За день майстриня заробляла 30–50 гривень. Скаржиться, що вже чотири місяці не працює.

— Мер Черновецький вимагає нові документи на оренду, — нервується Одінцова. — Раніше кіоск можна було ставити поруч із будинком. А зараз лише за 10 метрів. Я поміряла, виходить, що мій опиниться серед дороги. Нове місце під нього теж не дають. У райвиконкомі кричать, що землі немає. Мабуть, хочуть хабара. Бо на Попудренка, — показує рукою у бік метро, — кіоски не чіпають, працюють, як раніше.

Вікторія Віталіївна мешкає сама в однокімнатній квартирі. Каже, що шукає чоловіка.

— Я ж наче непогана і робити усе вмію, — із сумки дістає дзеркальце, поправляє зачіску. — Після смерті чоловіка був у мене Юра. З ним жила сім років. Він казав, що любить, але ніде не працював. Я його рік годувала, потім набридло, посадила його в кіоск взуття ремонтувати. Так він почав друзів водити, випивати. Раз приходжу, кіоск відкритий, усі п"яні. На руках у Юри сидить його кума. Я кажу: не зрозуміла, що це таке? А вона мені: хто ти така? — фиркає жінка. — То я її за волосся звідти витягла. А Юру вигнала. Потім ми мирилися, ще трохи жили разом. Але скоро він спився, і я вигнала його остаточно.


1961, 25 лютого — Вікторія Одінцова народилася в місті Сочі в сім"ї столяра та копіювальниці

1978 — закінчила київську школу N1

1978–1993 — працювала на заводі "Кристал" у відділі технічного контролю

1980 — вийшла заміж за чоботаря Сергія

1994 — працювала адміністратором у Будинку художника

1995 — помер чоловік

1995–2002 — жила з киянином Юрієм

2000 — почала ремонтувати взуття


Зараз ви читаєте новину «Вікторія Одінцова шукає чоловіка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути