Роботи скульпторів Ігоря та Елли Лисенків виставлені в Києві, Польщі, Угорщині, Чехії. Місяць тому біля Ялти подружжя влаштувало виставку на морському дні. Скульптори по півроку працюють у Ялті. Там у них дача, яка дісталася Ігорю від діда — диригента Натана Рахліна. Решту часу живуть у Києві, в центрі міста.
Удома Ігор Лисенко, 42 роки, розповідає, що тільки-но з потяга.
— Приїхав із Сімферополя за двома бронзовими зайцями. Важать кожен по півтора кілограма. Це призи для переможців конкурсу гумору, який проводять артисти Володимир Мойсеєнко та Володимир Данилець, — розповідає він російською.
За господарем нявкаючи йде товстий рудий кіт. Тварина вистрибує на стіл. Ігор Альбертович бере кота за шкірку і кладе на підлогу. Кіт намагається стрибнути на стілець.
— Рижик, уймися! — гримає хазяїн. — Йому вже чотири роки. Дуже балуваний. Нічого крім "кіті-кету" не їсть. Доки ми з дружиною ліпимо на дачі, він тут на господарстві. Наші друзі його підгодовують.
У трикімнатній квартирі з високими стелями висить портрет диригента Натана Рахліна. Під ним — фотокартка матері Ігоря Лисенка.
Батьки розлучилися, коли мені було п"ять
— Дід — народний артист СРСР. Минулого року йому виповнилося би сто років. До ювілею ми з дружиною Еллою організували турне містами України. Запросили американського диригента Аркадія Лейтуша. У 1998-му в Місхорі, на колишній дачі діда, ми відкрили музей. Поки що приходить небагато — вісім-десять людей на тиждень.
Із жалем каже, що не має ані крихти дідового таланту.
— Я — вдячний слухач. Вечорами слухаю, як грає на гітарі моя дружина. У сім років мама відвела мене в музичну школу. Але я звідти тікав. Мама просила, аби вчителі на уроках тримали мене за руку. "Чого ти прагнеш у житті?" — якось нагримав на мене дід. Я зізнався, що хочу бути скульптором. "Чому ж не ліпиш, не малюєш?". Я жалібно проскиглив: "У мене немає пластиліну й олівців".
Господар бере з полиці керамічного солдата. Каже, це — перша його скульптура. Мати Ігоря Альбертовича зберегла її.
— Мама працювала в Києві екскурсоводом. А батько був військовим моряком. Вони розлучилися, коли мені було п"ять років. Я його погано пам"ятаю.
Лунає дзвінок у двері. Господар іде відкривати. Дорогою гладить кота по спині й називає його "мерзавцем".
— Ось вам диск, — каже жінці в коридорі. — Проходьте. Вам кави, чаю? Не хочете? Ну як знаєте.
Розповідає, що в червні з дружиною організували в Ялті підводну виставку.
— Десять підводників погрузили в море твори мистецтва. До гобеленів прив"язували поплавки зі свинцевими пластинками, аби висіли на різній глибині. Усі скульптури — мої та дружини, а картини — ялтинських художників. Аби побачити їх, глядачі пірнали у воду. Ми зняли про це фільм. Тепер роздаємо диски.
Розповідає, що з дружиною його познайомив будівельник Боря.
— Замовив мені барельєф у клуб села Угринь на Тернопільщині. Сказав, що дасть хорошого скульптора. Я відмовився, але Боря наполіг. Запросив на завод "Граніт", де працювала Еллочка. Через рік ми з нею одружилися. Разом зробили пам"ятник адміралові Лазарєву в Севастополі, фонтан у Ялті біля готелю "Аллеґро".
У дверях Ігор Лисенко набирає номер по мобільному й каже:
— Алло, Еллушенька, только что освободился и сразу тебе звоню.
1964, 2 жовтня — Ігор Лисенко народився в Києві в родині військового моряка та мистецтвознавця
1982 — виставка в редакції журналу "Київ"
1983 — закінчив республіканську художню школу
1990 — познайомився зі скульптором Еллою Драгуновою, за рік одружилися
1991 — закінчив Курський педінститут, факультет скульптури
1998 — відкрив музей діда — диригента Натана Рахліна в Місхорі, Крим
2007 — провів біля Ялти підводну виставку творів мистецтва
3 
1
Коментарі