
— Ой, я ще не снідала, — киянка 28-річна Ірина Готун замовляє у "Пузатій хаті" на столичних Позняках вівсянку, варену картоплю, котлету. — Добре, що мене пригощаєте, часто голодна сиджу.
Ірина — сирота, інвалід другої групи з дитинства. Живе на 324 грн у місяць. 600 грн платить за ліжко-місце у жіночому гуртожитку. В кімнаті мешкає із сімома жінками.
Її великі груди напинають спортивну кофтину, коротке волосся зализане і розчесане на боковий проділ. На зап'ясті лівої руки гіпс.
— Мама бросила мене у роддомі, — розповідає. — Я родилася здоровою. Тіки зрєніє підводить. З дєтства мене кидали по приютах, — поправляє окуляри. — Після того, як вирвалася з інтернату, почала шукати батьків. Хотіла спитати: "Чому кинули?". Віруючий чоловік мені допоміг вийти на рідню у Фастові. Коли взнала, що мами вже нема, це був удар для мене. Я дуже плакала, як побачила свідоцтво про смерть. Мама за батьком замужем не була. Може, я взагалі зальотна дитина. Коли мама завагітніла, дід сказав, що вб'є дитину. В ті часи у тюрму саджали за те, що тиняєшся без роботи. Да, моя мама сиділа у тюрмі. Коли випустили, у 21 рік народила мене. Те, що кинула мене, врятувало моє життя. Бо мама зійшлася з новим чоловіком, вийшла за нього заміж, а він її туберкульозом заразив. У 36 померла. Тітка поховала її. А тоді сама померла, а потім і той мужик.
Ірина шукала могилу матері, але не знайшла. Дізналися, що тіло спалили, щоб не розповсюджувалася інфекція. Взяла материне прізвище — Готун, бо в дитячому будинку його записали як Гошун.
Знайшла тільки двоюрідних брата і сестру. Брат сидить у тюрмі за якусь крупну крадіжку, сестра іспользує мене. Я лежала у лікарні, вона попросила у мене грошей на мобільний телефон. Подарувала їй простенький "самсунґ", дала 200 гривень. А вона ще просить. Кажу: "Руки, ноги є, здоров'я є, працюй. Нічого мені на шию сідати і ноги звішувати". У мене пенсія 924 гривні. Всіх не обігрію.
Каже, в неї болить спина.
— У четвертому класі в нас була одна вчителька, яка била дітей каблуками. А в останньому інтернаті у Знам'янці Кіровоградської області — він пожизненний — директор заставляв мішки з картоплею тягати. Ми 24 тонни з дівчатами на плечах згрузили в погріб. У нас своє господарство було. На полях сіно перевертали, буряки сапали, перегній тягали, корів пасли. У мене спина стала сильно боліть.
Згадує, як вирвалася з інтернату.
— Є три причини, за якими можна визволитися — родичі забирають, виходиш заміж або смерть. Я вибрала друге.
З майбутнім чоловіком Сергієм познайомилася, коли гуляла містом.
— Мені було 23, йому 45. Зіграли весілля. У мене і фата була. Прийшли жити в його каморку, а рядом у хаті — батьки. Вони скрили від мене, що у Сірьоги проблеми з головою. Почав мене бити, з топором ганяв. З катушок з'їхав. Я бачу, що діла немає, і розлучаюся.
Переїхала у Кіровоград, потім — до столиці. Працювала посудомийницею, продавала книжки.
— Носила книжки по квартирах. А вони ж важкі які. Одного ранку не змогла до туалету піднятися. Напарник дотяг до неврології. А у мене ноги відбирає. Знайшли грижі, — скручує руку в кулак, — отакі. Зробили три операції. Одну тяп-ляп. Удалили без мого дозволу диск. Після цього почалися проблеми. Така слаба на ногах, що оце впала і руку зламала. Зараз терміново треба робити ще одну операцію, ставити імпланти замість видаленого диска. Треба 20 тисяч гривень. Де їх узяти, не знаю. Я краще здохну, але в інтернат не повернуся.
Операцію треба провести у березні. Ірина звертається до всіх небайдужих з проханням допомогти їй.
Гроші можна перераховувати на картку "Приватбанку"
52 115373 29 74 39 62.
Коментарі