— Майже у 30 років зрозумів — ні успішної кар'єри, ні власного житла, ні сім'ї не маю. Від зарплати до зарплати, безкінечна верениця зйомних квартир. Із бажаними дівчатами теж не складалося. Усі хочуть успішного чоловіка. Я ж з легкою душею за вечерю в ресторані не міг заплатити. Коли сім років тому переїхав до Києва, не так усе бачив, — каже журналіст 29-річний Леонід Єзерський із Києва. 7 жовтня вирушив у навколосвітню подорож автостопом.
Уранці п'ятниці Леонід виходить із метро Чернігівська на Броварському проспекті. Нагинається вперед під вагою похідного рюкзака — має 30 кг. Проходить кількасот метрів, щоб знайти зручне місце ловити машину. Кругом припарковані маршрутки та вантажівки. Доходить до метро Лісова. За нею починається вільна траса на Чернігів.
— У квітні цьогоріч звільнився з роботи. Став думати, куди рухатися далі — йти в офіс або повертатися додому в село. Ніщо не приваблювало, — Леонід скидає рюкзак на узбіччі. Він народився в селі Плужне Ізяславського району на Хмельниччині. — Так пройшло три місяці. Якось в Одесі новому знайомому говорив про автостоп. Хлопець хотів так подорожувати. Але не наважувався. Я ввійшов у кураж. Розказував: автостоп — це круто, зустріч із цікавими людьми, нові емоції. Чому б не поїхати таким чином навколо світу? А сам замислився: "Що це я таке сказав?" Цього моменту впіймав п'янке відчуття свободи. Вранці прокинувся з думкою — оце вірус запустив у голову.
Склав маршрут на 41 країну. Почну з Білорусі, далі через Росію, Грузію, Азербайджан, Вірменію, Туреччину, Іран. Хочу дослідити в кожній культурі стосунки чоловіка й жінки, поняття успішності та любові. Планую написати книжку у вигляді щоденника.
Найбільше інтригує, що ж таке грузинська гостинність. Хочу пожити в китайському храмі. Вивчати східні бойові мистецтва, духовно розвиватися. Сам запропоную фізичну допомогу.
До мандрівки Леонід готувався понад три тижні.
— По-хорошому, на це слід витратити два-три місяці. А щоб знайти спонсора, то й рік, — продовжує Єзерський. — Кажуть, на таку поїздку необхідно мати 2–3 тисячі доларів. Їх у мене немає. Тільки оформлення документів, купівля спорядження обійшлися в тисячу. Залишилося для старту 100 доларів. Витрачатиму їх на міський транспорт, воду та їжу. Але беру з собою саксофон. На ньому навчився грати у 25 років. Відробить все, що вклав у нього. Житиму в храмах, у знайомих знайомих.
Починає накрапати. Леонід виходить на проїжджу частину. Простягає руку з піднятим великим пальцем.
— До речі, нещодавно запропонували перспективну роботу, — продовжує. — І колишня дівчина зрозуміла, що має до мене почуття. Але в мене є мета. Хочу зрозуміти, чим займатися далі, яку користь нести людству. Як мінімум, покращу англійську. Про це мріяв давно. Подорожувати планую рік.
За 5 хв. зупиняється білий "Форд". Водій за кермом погоджується безкоштовно підвезти до міста Козелець на Чернігівщині за 75 км. На задньому сидінні — два пасажири. Їх взяв за гроші. Леонід закидає рюкзак у багажник. До ночі хоче дістатися Мінська. Там переночує у знайомої.
Охочі підтримати його можуть переказати гроші на картку ПриватБанку 4149 4996 5021 1525 Єзерський Леонід Олександрович.
Найняли таксі за дві тисячі гривень
Останні півтора року Леонід Єзерський подорожував автостопом по Україні. Сім разів їздив до Одеси та раз до Львова. Машини зупиняє зазвичай на виїзді з міста, неподалік заправок. Там зручно підходити до водіїв і просити підвезти.
— Одразу попереджаю — їду автостопом, без грошей. Підкиньте скільки можете. Крім того, піднятий великий палець — знак автостопників. Якось забажали оплати. Це були "Жигулі" років за 30. Але гнали під 160 кілометрів за годину. Два хлопці в салоні не зрозуміли, що в нас із другом немає грошей. І мали кислі обличчя, коли ми виходили.
Щоб машини зупинялися, потрібно завжди бути на позитиві. Навіть якщо протягом 3 годин ніхто не зупиняється. Втомленого й засмученого ніхто не захоче взяти.
Але трапляється нефарт. З Одеси поверталися з дівчиною до столиці. За 9 годин проїхали лише 150 кілометрів. Решту дороги довелося долати на таксі за 2 тисячі гривень посеред ночі. Бо вранці терміново мали бути в Києві.
Найприємніший спогад — триденна подорож автостопом із дівчиною у Львів на Великдень. Тоді вона зрозуміла, що має до мене почуття. Хоча півтора року до цього в нас не виходило нічого. Правда, під час поїздки ми трохи сварилися.
Кажуть, автостопом треба їхати з людиною, з якою не боїшся розійтися. Бо побачиш іншу особистість, ніж знав до цього — справжню. Я в багатьох речах помилявся щодо цієї дівчини. Виявилося, вона значно цікавіша. Та й сам більше розкрився.
1 
1
Коментарі