— До Майдану й думки не було займатися громадською діяльністю. Тим більше — волонтерством. Був військовим. Потім пішов у бізнес. Мав два будівельні магазини, — каже підприємець 54-річний Сергій Ніколаєнко з Бахмута на Донеччині. Раніше місто називалося Артемівськ.
За Радянського Союзу Сергій Ніколаєнко служив у Забайкальському окрузі Росії. Сам родом із Бахмута.
— Коли Україна стала незалежна, з дружиною та двома дітьми вирішили повернутися додому. Бо тут моє місце, — розповідає Сергій. — Переїхали в Артемівськ 1992-го. Дослужив в Україні три роки до пенсії. Зайнявся підприємництвом. Спершу стояв на базарі, як усі. Продавав будівельні матеріали. Потім відкрив два будівельні магазини.
Як почався Майдан, більшість городян були проти нього. Існувало кілька проукраїнських груп по п'ять-десять людей. Але боялися відкрито показувати свою позицію.
Коли деенерівці захопили Слов'янськ, у Бахмуті почали набирати молодь до батальйонів бойовиків. Вербувальники розташувалися в приміщенні колишнього банку в центрі міста. Ніхто нікого не змушував, люди самі йшли туди.
Підприємці, проукраїнськи налаштовані городяни стали організовуватися. Хтось листівки роздавав, хтось українські прапори ночами малював на вулицях. Таксисти слідкували, щоб не робили цього. Всі вони були на стороні деенерівців. Могли здати бойовикам, побити. Заговориш українською в транспорті, почуєш: "Ах ти ж укроп. Зараз тебе здамо".
Тепер щодня доводиться перетинатися з тими, хто виступав проти. Частина з них мовчить, бо не мають аргументів. Але не думаю, що їхні погляди змінилися. Решті — байдуже. Аби холодильник був повний.
Із початком АТО Сергій Ніколаєнко закрив магазин. Зробив там склад допомоги армії.
— Коли все почалося, панував хаос. І в нашому волонтерстві була гостра потреба. Потім все стало більш організоване. Зараз волонтери повинні тільки контролювати розподілення ресурсів, а не шукати їх. Це обов'язок держави.
Ми почали думати про інший формат допомоги. Спинилися на культурі. Людей у зрілому віці не переконаєш, а молодь — можна, — продовжує. — Створив громадську організацію "Моя єдина". У магазині, де був волонтерський склад, відкрили простір "Майстерня". Влаштовуємо поетичні середи, лекції, кінопокази. Приходять школярі, молодь. Для старших людей є лекції, комп'ютерні курси. Витрачаю власні гроші на утримання техніки, оплату комунальних. Це не менш як 2 тисячі гривень на місяць.
Власники малого та середнього бізнесу проявили найбільше патріотизму. Бо незалежні від влади, самостійні, — додає чоловік. У державі це — лакмусовий папірець. Щоб дізнатися, що справді відбувається в ній, подивіться на підприємницьку спільноту.
3 
1
Коментарі