22-річний Сергій Рибак із селища Сутиски Тиврівського району Вінниччини врятував 25 людей. Він три роки працює у Вінницькій пожежній частині №2. Торік отримав звання "Молодий рятувальник року".
— Нагороду мені дали за найстрашнішу пожежу за мою практику. Узимку горів 5-поверховий сімейний гуртожиток на вулиці Станіславського. Люди з вікон кричать, просять їх зняти. На сходових маршах нема чим дихати. Тоді мені адреналін ударив у голову, і така сила появилася. Я 70-кілограмовий людей виносив під пахвою. 20 мешканців евакуював за півгодини. За це мене наградили грамотою та подарували маленький кухонний телевізор. А колегам — по 400 гривень премії, — згадує Сергій.
Першим урятував 4-річного хлопчика 2009-го.
— Виніс його на руках із сильно задимленої квартири. Не помню, як звали. Це було на Новий рік, у Вінниці на вулиці Київській. Усі заснули, а в комнаті загорілася гірлянда на йолці. Сусіди нас викликали. Всьо було в диму, я нічого не бачив, тільки серце калатало. Потім уже так не переживав, як уперше.
Смертельних випадків на службі не було.
— Я не раз бачив людську байдужість. Якось виносив бабушку з паралізованими ногами. Вона була така легка, кілограмів із 25. У неї кухня загорілася. Син утік надвір, а її покинув. Я спочатку подумав, шо він її чоловік. Виглядав старо, бо пив. Сусіди рідко кидаються помагати. Якось у селі Вінницькі Хутори горіла хата. Приїжджаємо, а біля неї стоять мужиків із 10. Наблюдають, як розгоряється криша. А всередині була дівчинка. Будь-хто міг заскочити і винести дитину. Але боялися, шо газовий балон на кухні зірветься.
Запитую, як поводяться люди під час пожеж.
— Найбільше панікують діти. Ховаються під столами, кроватями, у шкафах і не одзиваються.
Одного разу мало не загинув у вогні.
— Горіла сауна. Я зайшов, а двері за мною захлопнулися. Я ж туди запустив кисень і получилася обратна тяга. Вогонь розгоряється, а вийти не можу. Смикав-смикав за двері — не піддаються. Хлопці мої вибили їх. Більше сам наперед нікуди не заходю, бо треба всім триматися ланкою.
Сергій закінчив вінницьку школу міліції.
— Але ні в міліції, ні даїшником не хотів би робити. Така робота швидко міняє людину в гіршу сторону. А мій колектив — найнадійніші люди. Знаю, що любий із них мене винесе на плечах, але не покине. Вогню не боюся. Вода небезпечніша.
Сергій одружений, нещодавно переїхав із дружиною у Вінницю.
— Таміла просить покинути цю роботу. Переживає за мене. Буває за зміну маємо шість серйозних викликів. За цей час на телефоні 100 пропущених дзвінків від неї. Вона пахне шоколадом, бо працює на фабриці "Рошен". А я — шашликами. Даже після душу залишається запах диму, особливо на волоссі.
3 
1
Коментарі