"Як довго може тривати війна Росії з Україною" - погляд Віктора Каспрука

Питання, як ще довго триватиме російсько-українська війна, сьогодні хвилює не тільки українців, а й увесь цивілізований світ. Оскільки війна Путіна в Україні може виявитися затяжною і Москва здатна перевести її у режим виснаження. Російська Федерація може продовжувати свою так звану спецоперацію в Україні доти, доки в неї вистачатиме на це хоча б мінімальних ресурсів, на проміжному її етапі зробивши спробу перевести війну в Україні у формат війни проти всього колективного Заходу.

Тут важливий той фактор, скільки ще зможе прожити сам Володимир Путін, якщо вся інформація про його хвороби відповідає дійсності. Здоров'я російського диктатора може змінити перебіг війни з Україною і сам хід світової історії. Адже Путін ніколи добровільно не погодиться визнати свою поразку в Україні.

Водночас Росія не зможе дозволити собі затяжний конфлікт, якщо не отримуватиме гроші за нафту та газ. А вона дуже скоро перестане підживлюватися постійними газонафтовими вливаннями з Європи, які використовує для продовження війни в Україні. У такому разі фінансових резервів для продовження війни у Путіна не залишиться.

Результат великої геополітичної гри, в якій Україна виступає в ролі поля бою з реваншистською імперією зла, залежить від того, хто виявиться стійкішим - політики на Заході чи російський диктатор.

Західним політикам не потрібна вічна влада, як її бачить Путін зі свого кремлівського кабінету. Якщо вони програють вибори, то вибувають з політики. І в цьому не бачать трагедії.

Якщо Путін програє російсько-українську війну, то його довічне перебування в президентському кріслі одразу ставиться під велике питання. Російський істеблішмент не буде більше підтримувати того лідера, який розпочав агресивну війну, що принесла за собою "пекельні санкції" та призвела до втрати більшості їхніх маєтностей за межами РФ і переміщених за кордон "чесно вкрадених" фінансових активів.

Що добре виходило в тирана - це керування російським суспільством, використовуючи для цього жорстокі засоби, брутальність і насильство. Якщо в нього розпочнуться і тут провали, то Акелу, який промахнувся, просто розірве "вовча зграя" пострадянської номенклатури.

Після того як Сполучені Штати і колективний Захід багаторазово збільшили нам військові поставки, а президент Джо Байден підписав ще й закон про ленд-ліз для України, можна говорити, що достатнє постачання сучасної зброї і боєприпасів матиме вирішальне значення для майбутнього нашої держави.

В оточенні Путіна почали заявляти, що війна, ймовірно, затягнеться аж до вересня, але це може бути не зовсім так. Якщо він, у той чи інший спосіб, раптово покине цей світ (а це цілком можливо), то його наступник буде спроможним поставити воєнні дії на паузу та зробить спробу домовитися з Києвом, Вашингтоном і Брюсселем вже на зовсім інших умовах.

Якщо кремлівський старець й далі використовуватиме війну в Україні для продовження власного політичного виживання, то й це не триватиме дуже довго. Російсько-українська війна багато в чому залежить від того, в якому стані перебуває економіка Російської Федерації. А за підрахунками фахівців, тільки один день війни в Україні обходиться Москві від от $0,5 до $1 млрд.

Та оскільки санкції щодо Росії було швидко запроваджено після нового вторгнення РФ в Україну, вони вже досить скоро завдадуть величезної довгострокової шкоди російській економіці. Не кажучи вже про те, що воєнна авантюра Кремля підштовхнула західний світ до початку переходу до відновлювальних джерел енергії, і пошук заміни російської нафти та газу триватиме постійно. Тож Російська Федерація своїми руками відпиляла гілку, на якій сиділа, і величезні нафтогазові надходження до її державного бюджету незабаром можуть припинитися.

Однією із цілей Кремля в намаганні знищити українську державність є спроба відновлення своєрідної буферної зони між Росією і об'єднаною Європою. Наслідком цього безглуздого бажання Путіна вже стала втрата понад 26 тис. російських солдатів та офіцерів на полях битв. Коли все це продовжуватиметься і далі, то кількість втрат військовослужбовців РФ легко перевершить позначку в 50 тис. І тоді Кремль вже не зможе приховувати від батьків загиблих солдатів, де поділися їхні сини. Незважаючи на те, що велику кількість убитих в Україні військових Росія не збирається забирати додому, щоб там їх поховати.

Путін готується до тривалого конфлікту, який він розглядає як проксі-війну із Заходом. Не так давно він заявив: найважливішим, що відбувається сьогодні, були не трагічні події в Україні, а злам однополярної світової системи, що була створена після розпаду Радянського Союзу. Тому він ставить своєю ціллю також і боротьбу за багатополярність, за якої Російська Федерація повернула б собі статус наддержави, що колись був у СРСР.

Проте час явно не на боці Росії - ні з точки зору економіки, ні з точки зору політичної перспективи наявного в РФ режиму. Через те, що Путіну, як і більшості його головних силовиків, нині вже майже 70 років. Враховуючи той час, який усім їм залишається, поточний збіг обставин призведе до розпаду Росії або зміни режиму. Беручи це до уваги, мета Заходу та України має полягати в тому, щоб мінімізувати шкоду, завдану світу, доки не закінчиться "доба путінізму".

Нині російська держава функціонує для тих, хто може визискувати її величезні природні ресурси й отримувати від цього надприбутки, а не для того, щоб сприяти добробуту самих росіян. Усе це могло б протривати ще досить довго, якби 2014 року Путін не вирішив окупувати Крим і частину Донбасу.

 

Зараз Путіну і його злочинній камарильї дуже важко пояснити населенню Росії, що є великі втрати, а ворог, який їх завдає, - це маленька відносно РФ Україна. А створення наративу, нібито Росія воює проти всього НАТО, контрольованого її "ляльководом" - американцями, можна продати як другу вітчизняну війну. Хоча такий погляд може не обов'язково означати, що Путін чітко дотримуватиметься попереднього плану тривалої війни, яку Росії буде все важче собі дозволити.

Поки що Путіну вдавалося досить ефективно, використовуючи команду підконтрольних телевізійних пропагандистів, "продавати" свою божевільну і жахливу війну російському населенню. "Розтелевізування" росіян може виникнути лише в тому випадку, якщо в Кремлі і силових структурах з'являться сили, котрі будуть спроможні домогтися появи в інформаційному просторі РФ альтернативної офіційній думки. Що можливо лише тоді, коли деспот почне втрачати тотальний контроль над суспільним життям в Росії. Але для того, щоб це відбулося, необхідно, аби частина тих, хто приймають рішення, наважилися увійти у відкрите протистояння з пожиттєвим президентом.

У Путіна майже параноїдальний страх перед Заходом. І з цим страхом приходить величезний гнів - лють, що підштовхує його безжально нищити Україну. Цей страх походить від усвідомлення, що Росія не може конкурувати із Заходом і США, зокрема. Російська економіка менша, ніж у Південної Кореї, та залежить від західного постачання верстатів, чипів, мікросхем, напівпровідників, сенсорів та ще дуже багато того, чого в Російській Федерації не виробляється і в найближчій перспективі просто не буде.

Путін зможе продовжувати цю війну доти, доки вистачить боєприпасів, танків, бронетранспортерів, гармат, літаків, гелікоптерів, пального та продовольства. Диктатор дуже легко посилає своїх солдатів на смерть, але водночас дуже боїться за своє життя. Розуміючи, що на кожного новоявленого Юлія Цезаря може знайтися свій Брут.

На сьогодні Путіна найбільше підтримують бідні росіяни в регіонах. Він контролює ЗМІ, а населення глибинки, в більшості випадків не маючи доступу до інтернету, отримує новини лише з телебачення. І це зовсім не ті росіяни, яких можна побачити на курортах турецької Анталії чи в Лімасолі на Кіпрі.

Вони живуть без електрики, без каналізації, без доріг. Їхні діти йдуть в армію, оскільки це єдиний рід занять, де вони сподіваються щось заробити на життя, не маючи ні освіти, ні професії. А в армії РФ їх жорстоко "звіринить" дідівщина, і вони, ображені на таке життя, з легкістю перетворюються на вбивць, ґвалтівників і мародерів у Бучі, Ірпені, Бородянці чи Маріуполі.

Цих воєнних злочинців, які діють терористичними методами проти мирного цивільного населення, неможливо ні урезонити, ні перевиховати. Вони, як і їхній "верховний лідер", розуміють виключно тільки мову сили. Тому, аби путінське воїнство почало готуватися відповзати з України, потрібно завдати їм дуже серйозної і публічної поразки. На кшталт тієї, коли під час Другої світової війни ціла німецька армія під командуванням фельдмаршала Паулюса під Сталінградом була оточена й капітулювала.

За майже три місяці війни в Україні Путіну вдалося досягнути діаметрально протилежних цілей, ніж ті, які були заплановані. І найгірше для нього, що весь світ побачив, наскільки мало колись страшна Червона армія підготована до сучасної війни. Кремль шукав слабкості України, а після того, як напоровся на шалений опір московським окупантам, навіть і до російського фюрера почало потроху доходити, що він може й програти.

Путін протягом двох десятиліть демонстрував менталітет дзюдоїста - мінімум зусиль із воєнною агресією (Грузія 2008, Україна 2014) з максимально можливими результатами. І, намагаючись скористатися внутрішніми розколами Заходу, інвестувати мінімум ресурсів та завдати максимуму шкоди.

Та війна в Україні, хоч як би в Кремлі не маскували її під міфічну спецоперацію, вимагає багато ресурсів, тягне за собою людські жертви, економічно ізолює Росію і завдає великої шкоди можливості далі заробляти на експортуванні енергоносіїв до Європи.

Росія за будь-яку ціну прагне до домінування в світі, не дивлячись на те, що ця недолуга спроба в підсумку призведе до знищення її державності.

Путін і його режим - це ракова пухлина на тілі нашої цивілізації. Тому, не ліквідувавши її, неможливо стримати поширення метастаз варварства, які Москва безуспішно намагається видавати за альтернативний шлях розвитку людства.

×