Пів року російсько-української війни високої інтенсивності наблизили Україну до ЄС і США, але все ще не зробили її західною країною у повному сенсі. Україна отримує достатню військову і економічну допомогу, щоб стримувати РФ на всіх фронтах. Однак Україна все ще не може стати членом НАТО по першому ж бажанню, як Фінляндія і Швеція. По відношенню до них ані Німеччина, ані Франція, ані Італія, ані Угорщина не мають побоювань ядерної ескалації з боку РФ і не сумніваються у їх здатності зміцнити спільну безпеку. По відношенню до України всі ці сумніви і побоювання досі існують.
Швеція і Фінляндія для Заходу – "свої", Україна – все ще ні. Справа, напевно, не в тільки в здатності воювати з Росією, використовуючи західну зброю. Потрібна ще здатність створювати саме західну, а не радянську зброю своїми силами за свої гроші й воювати з нею проти тиранії за свободу разом з іншими країнами, які можуть й готові робити те ж саме. Можливо, є й інші важливі аспекти перетворення країни з пострадянської на європейську. Напевно, більшість цих аспектів можна побачити, наполегливо розмірковуючи над тим, чому Фінляндію і Швецію приймають в НАТО по першому їх бажанню, Україну – ні.
Україна вже уклала угоду про своє майбутнє і внесла повну заставу
Україна заплатила своєю кров'ю більше, ніж здається. Це не випадкова жертва несвідомого суспільства і несвідомих еліт. Україна вже уклала угоду про своє майбутнє і внесла повну заставу. Так, Україна ще не в ЄС і НАТО. Проте необов'язково саме ці структури уособлюють європейську перспективу, якщо дивитись далі, ніж у близьке майбутнє. Головне ж у затримках із визнанням Заходом України своєю частиною у тому, що він все ще придивляються, чи дійсно угода укладена, чи дійсно вона про європейську перспективу і чи буде вона виконана з огляду на те, що радянсько-російське минуле раніше вже зупиняло Україну після здавалося б незворотних змін.
Мир не продається
Стратегічно Росія програла війну проти України вже у перші тижні. Але так само як з угодою про європейське майбутнє, українська перемога у війні має бути реалізована на тактичному і оперативному рівні. Схоже, це займе більше часу, ніж здавалось навесні після перших воєнних перемог Укаїни.
До кінця березня Україна проходила випробування на життєздатність власної державності. Воно було пройдене, хоча мало хто у світі в це вірив – навіть серед тих, хто з кінця холодної війни підтримував Україну. Це випробування на здатність жити у своїй державі і захищати її перед обличчям смертельної небезпеки могли пройти тільки самі українці, і ніхто не міг зробити це замість них. Народ не воюватиме на смерть за фінансову допомогу і торговельні преференції. Народ воюватиме на смерть, якщо він склався і має власне майбутнє.
Росія не наважилась піднімати ставки до ядерної війни, щоб заперечити право України на майбутнє, відступила від української столиці і змінила поточні плани з руйнації української державності на захоплення українських територій. Таке захоплення виправдало б невдалу для Кремля воєнну авантюру в очах самих росіян. Але в захопленні територій є трюк, який потенційно дозволяє Росії змусити Україну пройти додаткове історичне випробування. Це випробування миром в обмін на території. В контексті російсько-української війни такий мир мав би ціною не тільки території, але й мільйони громадян і вкрадених Росією українських дітей.
Світ побачив, що Україна має власне майбутнє і заслуговує на масштабну допомогу у війні з Росією. Однак Росія зробила світу непристойну пропозицію – ще раз подивитись, чи готова Україна продати своє майбутнє заради миру і відносного комфорту тут і зараз. До серпня тактика Росії полягала у тому, щоб, користуючись кримінальною мовою російського керівництва, поставити Україну "на лічильник". Створюючи ситуацію постійного воєнного просування, Росія намагалась погіршити для України умови "миру в обмін на території", підштовхуючи до переговорів. Для досягнення мети був використаний шантаж експортом зерна і ядерним інцидентом на Запорізькій атомній станції.
Другий етап війни Росія не виграла, однак ще й не програла
Другий етап війни Росія не виграла. Просування її військ зупинилось. Російська воєнна стратегія уперлась у проблему захоплення Пісок під Донецьком і утриманням позицій під захопленим у перші ж тижні війни Херсоном. Між тим, вмінням українських військ і силою української зброї війна прийшла навіть в окупований Росією ще 2014 року Крим. Росія під міжнародним тиском навряд чи не наважиться руйнувати угоду про експорт українського зерна і створювати витік радіації на Запорізькій атомній станції. Плани проведення "референдумів" на окупованих територіях Кремлем загальмовані.
Однак Росія цей етап ще не програла. Вона утримує захоплені українські території і все ще пропонує їх в обмін на мир.
Розклад перемоги
Росія почала вторгнення у лютому, маючи до 200 тис військ. Після всіх втрат і ротацій зараз в Україні навряд чи більше 150 тис російських військ, не рахуючи "укрепрайону" в Криму. Разом з силами вогневої підтримки на території Росії ці 150 тис. російських військ контролюють те, що раніше позначалось як ОРДЛО, а також українські території, окуповані з початком нового вторгнення 2022 року.
У Збройних силах України навряд чи менше півмільйона. Так, у росіян значна перевага в артилерії, ракетах, авіації, танках і броньованих машинах. Але ж півмільйона є півмільйона проти 150 тис. Тим не менш, ці російські 150 тис все ще рухаються під Пісками і обстрілюють Харків засобами польової артилерії.
Очікування швидких перемог до певних дат, можливо, містить ще один російський гак. Було б, мабуть, добре, якби принаймні Херсон був звільнений до Дня незалежності. Не сталось. На східному фронті – без видимих змін, окрім того, що з десяток найбільш боєздатних батальйонних груп були перекинуті Росією на правий берег Дніпра у потенційну пастку. І вони в ній опиняться, не в змозі зупинити український контрнаступ на сході і півдні.
Справа не в тому, щоб максимально швидко відновити український прапор на будівлях у Херсоні, Донецьку та Севастополі. Це треба зробити з мінімальними втратами
Коли? Справа ж не в тому, щоб максимально швидко відновити український прапор на будівлях у Херсоні, Донецьку, Севастополі та інших окупованих містах. Це треба зробити з мінімальними втратами для українських військ, мирного населення і економіки. Багато залежить не тільки від темпів отримання західних озброєнь і підготовки українських військ, але й від динаміки внутрішніх процесів в Росії. Але українське суспільство має право бути впевненим, що розклад перемоги, оптимальної з точки зору втрат, існує. Зрозуміло, він не може бути доступний публічно і не повинен бути відомий ворогу.
3 
1
Коментарі