"Матимемо проблеми не менше п'яти років"

 

— Події на Сході країни — це не тільки російські спецслужби. За гроші Кремля вони до цього долучили колишніх наших працівників СБУ з Криму, Сходу та навіть Заходу. Кажуть про 5 тисяч доларів за атаку приміщення, 500 доларів — за постояти поруч. Їх треба затримувати, а якщо необхідно — знищувати, — говорить 49-річний Юрій Луценко, колишній міністр внутрішніх справ.

Зустрічає біля кабінету в офісі своєї громадянської ініціативи "Третя українська республіка". Заводить усередину й продовжує:

— Біля захоплених будівель вишиковуються сотні, а то й тисячі людей. Вони обдурені пропагандою, щиро не люблять українську владу і не пов'язують з нею свого майбутнього. Кажуть: "Мы не за Россию, но и не за Киев". От із цими потрібно говорити не силою, а розумом. 20 років незалежності України стали важким випробуванням для них. При Радянському Союзі вони жили краще. Нині донецькі гірники прекрасно знають, що в сусідній Ростовській області всі шахти закриті — вони є не конкурентними. Приєднання до Росії ставить на них хрест. Російський Кузбас та казахський Екібазтуз знищать вугільну галузь. Колосальні ресурси, які держава виділяла на гірничу галузь, розкрадалися. Якби дотації на вугілля йшли шахтарям, кожен мав би щомісячну зарплату 7 тисяч доларів. Ці люди не вміють говорити і не хочуть чути. А посередників у них немає. Там є кілька людей, які навчені дуже точно формулювати думку, але це — агенти ФСБ (російська спецслужба. — "ГПУ").

Зараз ситуація безвихідна?

— Ні. Східні еліти хочуть ­діалогу. Чув закиди, що в усьому винен Ахметов. Але його бізнес-імперія всередині Росії приречена. Тому діє, але половинчасто. Адже 40 відсотків бізнесу зав'язано на Росії. Його ­перший крок унеможливив силовий розвиток подій. Після захоплення обласної адміністрації вночі відвідав сепаратистів. А наступного дня отримав від Росії позов на більш як мільярд доларів. Мало хто помітив, що під Слов'янськом обстріляли автомобіль, у якому їхав начальник обласного управління внутрішніх справ Костянтин Пожидаєв. Це колишній начальник охорони Ахметова. Росія показала йому чорну мітку. Нам ­чітко дали зрозуміти: ­Ахметов не на стороні мордорів Кремля.

Ви розповідали, що останні кілька років правоохоронці Східної України були на зар­платі в Олександра — старшого сина Януковича, тому зараз саботують. Чому нова влада не поміняла їх?

— Син Януковича особисто проводив усі призначення. По Україні йшлося про начальників обласних управлінь та їхніх замів. На Сході — аж до керівників райвідділів і заступників. Вони отримували вказівки та конверти з доплатами. Сьогодні суми збільшені в рази. Тисячі доларів доплачують кожному, кого досі не змінили. Влада банально не встигає це зробити.

Аваков, Наливайченко, Махніцький, Парубій на своїх місцях?

— Їх можна і треба критикувати. Але не вимагати відставки. Країна в стані війни. Останні чотири роки міліція стояла на шухері у банди. Нещодавно дзвонив трьом начальникам міліції східних областей. Питав, на кого спираються. Відповідь: 20–50 чоловік із декількох десятків тисяч. Кажуть: "Они, суки, привыкли только на базарах собирать откаты и выполнять бизнес-задания "семьи". Не можем заставить работать".

З іншого боку, чому даїшники в Києві? Щонайменше п'ять тисяч екіпажів мають стояти у при­фронтовій зоні, збудувати блокпости і з автоматами перевіряти кожну машину. Спецпідрозділ "Титан" — охороняти всі державні установи. Натомість стоять в алкогольних відділах, ювелірних магазинах. Спецпідрозділ "Сокіл" має знешкоджувати озброєні групи. Вперед — за три ночі наведіть порядок.

До кабінету зазирає колишній віце-прем'єр і посол України в Білорусі 48-річний Роман Безсмертний.

— Зараз іду, — киває Луценко. Виходить. Повертається за 5 хв.

Ми пройшли Майдан. Чому фаворитами виборів стали Порошенко й Тимошенко?

— Нічого нового під час правління Ющенка та Януковича народитися не могло. Єдиним методом входження в політику залишалася належність до певного оточення, заточеного на бізнес-інтерес.

Знову зазирає Безсмертний:

— Я переговорив. Він зараз з'єднається, тоді я тобі скажу.

Порошенко і Тимошенко спроможні зламати систему?

— Майдан показав, що самі політики не здатні майже ні на що. Трійця опозиціонерів певний час очолювала Майдан. Він примушував їх робити, що потрібно, а потім просто волочив за собою. Вони зійшли із забігу. Сьогодні маємо двох більш потужних. Чи можуть вони виконати роль лідера нової країни? Так, якщо вивчать уроки провалу 2005 року. Їх три.

Перший: мають домовитися між собою. Неприпустима братовбивча війна демократів.

Другий: очистити своє корумповане середовище. Ганебні партійні брокери на Верховній біржі України повинні ще сьогодні бути усунуті. Вони торгують посадами. У "Батьківщині" таких людей більше.

Третій урок: східноукраїнські еліти, які не замарані кров'ю співпраці з Януковичем, повинні бути допущені до будівництва нової країни.

Хто більше готовий виконувати ці завдання — Порошенко чи Тимошенко?

— Я спеціально читав передвиборну програму обох. Побачив деякі цікавості. Тимошенко не обіцяє дострокові парламентські вибори, а Порошенко — навпаки. Вона проти відкритих партійних списків, а він — за. Хочу дізнатися: ви за чесний суд — але як цього домогтися? Кажете про самоуправління: а як?

Треба штикова лопата — Тимошенко, совкова — Порошенко. Тут вибір між двома: хочете воювати чи будувати? І війна також вимагає від них плану дій. Мало говорити, що анексія Криму є анексією. Це очевидно. Скажіть, як бути людям, які звідти виїхали? Як налагоджувати стосунки між Кримом і Україною з перспективою його повернення? Як спілкуватиметеся з Москвою після війни? На жаль, цілісної програми змін немає.

Для країни краще, якби президентом був Порошенко, а прем'єром — Тимошенко?

— Це гарний варіант. Сьогодні соціологія говорить на користь Порошенка. Хочу, щоб вони працювали разом. Хтось із них усе одно переможе. Якщо не домовляться, то інший буде в опозиції, нищівно критикуватиме і буде за що. При цьому стане ситуативним союзником комуністів і Партії регіонів. Той, хто виграє, в кращому разі у парламенті матиме десь 230 мандатів. Опозиція зможе в будь-яку хвилину скинути уряд. Тоді жодні ­серйозні реформи будуть неможливі. Вони приречені домовитися, якщо думають про країну.

Які реформи потрібно запускати негайно?

— Наш плюс у тому, що всі країни, які були в соціалістичному таборі, пішли в побєг раніше. Тому маємо приклади реформ від країн Балтії до Болгарії. У всіх вони проходили три-п'ять років — залежно від якості урядовців. Була певна яма тяжких соціально-економічних змін. Після того життя різко покращувалося. Ми також матимемо не менш як п'ять років проблем. Треба запускати радикальні ліберальні реформи. Уряд Яценюка почав це робити. Позитивним сигналом від Порошенка є те, що пообіцяв залишити Арсенія Петровича на цій посаді у разі перемоги.

Де тоді місце Тимошенко?

— Інколи важлива не посада, а що ти робиш. Економічні реформи неминуче нестимуть і негатив. По дорозі до кращого віри недостатньо. Необхідна справедливість. Проведіть глибоку реформу міліції, прокуратури і судів — це те, що не потребує великих витрат і часу. Мало дати нові правила, треба й нові люди в цих структурах.

Де їх брати?

— Детектор брехні, відкритий конкурс, право провокації хабара щодо працівників цих структур, декларування доходів і видатків членів родини щорічно. Це можна зробити за рік.

Як бути з олігархами?

— Їх треба використати, щоб потім перемогти. Ми сьогодні в стані війни і мусимо спів­працювати з тими, хто за міцну Україну. Зараз ми — в ситуативному союзі з Коломойським, Тарутою, Ахметовим, Пінчуком. Але він закінчиться після виборів президента.

Далі що робити?

— Сідати за круглий стіл і говорити про нові правила гри. Коли олігархи перетворяться на крупних промисловців. Тому — демонополізація. Під час лікування в Польщі виявив, що там електроенергія вдвічі дешевша, ніж у нас. Бо в них немає людини, яка це тримає. Вантажні перевезення в Польщі дешевші у три з половиною рази. Ціни на всі продукти, крім хліба, нижчі за наші. Країна конкурентної економіки дає людям дешевші і якісніші товари й послуги, більшу зайнятість.

Яку Україну побачимо за п'ять років?

— Все залежить від нас — зведемо нормальний будинок чи халтуру.

Якою буде реакція суспільства на "халтуру"?

— Майдан був не одноразовою акцією. Це — український інструмент демократії. Не хотілося б, щоб до цього дійшло знову. Бо часто використовувати таку важку артилерію — небезпечно. Ми мали три майдани. Вони продемонстрували готовність людей у критичний момент виправляти чи міняти владу.

Майдан зміг ставити цілі. Чи зможе контролювати політиків?

— Зараз реально це робити — через журналістів, через інтернет. А ще маємо створити електронний уряд, електронне голосування. Якщо обрали депутата, а він не виконав обіцянку — відкликають. У нас немає часу, тому не можемо переобирати кожні п'ять років. Тренувати політиків треба частіше.

7 днів пролежав у лікарні Юрій Луценко. 11 січня цього року його побили "беркутівці" під столичним Святошинським райвідділом міліції. У Луценка були струс мозку, закрита черепно-мозкова травма і синці.

Хотів стати мером Києва

Юрій Луценко народився у Рівному. Мати Віра — ветлікар. Батько Віталій очолював місцевий обком Компартії, був народним депутатом другого і третього скликань.

Один з організаторів акції "Україна без Кучми" і лідерів помаранчевої революції. Працював міністром внутрішніх справ в урядах Тимошенко, Єханурова та Януковича. Очолював список блоку "Нашої України — Народної самооборони" на парламентських виборах 2007 року.

2010-го арештували за розтрату державних коштів. Дали чотири роки. Президент Віктор Янукович помилував у квітні 2013-го. За рішенням Європейського суду з прав людини Луценку в січні 2014 року виплатили 15 тис. євро.

Створив громадянську ініціативу "Третя українська республіка". Хотів балотуватися в мери Києва 25 травня. Перед тим просив у Юлії Тимошенко попрацювати головою столичної міськдержадміністрації.

— Тимошенко погодилася. Потім виявилося, що її оточення вирішило інакше, — каже.

Створюватиме партію, яку поведе на парламентські вибори.

Дружина Ірина — народний депутат від "Батьківщини". Виховують синів Олександра та Віталія.

×