вівторок, 06 серпня 2013 00:30

"Треба обрати на Майдані перехідний уряд"

Автор: фото: Сергій Старостенко
  Організатор ”Врадіївської ходи” Василь Любарець: ”Люди шукають третю силу всюди, вбачають у політиках, хоча й не довіряють їм. Але не розуміють, що третя сила — це вони самі”
Організатор ”Врадіївської ходи” Василь Любарець: ”Люди шукають третю силу всюди, вбачають у політиках, хоча й не довіряють їм. Але не розуміють, що третя сила — це вони самі”

Один із організаторів "Врадіївської ходи" 57-річний Василь Любарець відсидів 10 діб в українській тюрмі за проведення мітингу на майдані Незалежності. Суд заборонив проводити там акції з 20 по 31 липня. Показує два паспорти — український і американський. Пояснює, що він громадянин двох держав.

— Український закон забороняє подвійне громадянство! — вигукує хтось із журналістів.

— Нехай, — усміхається Василь Олексійович. — Паспорт США дозволяє мені бути вільною людиною, їхати куди забажаю. Закон має врегульовувати, щоб кожна людина мала стільки паспортів, скільки захоче.

Після прес-конференції виходить на вулицю. Там три десятки людей стоять із червоними прапорами із написом "Спас" та плакатами "Любарець — провокатор", "Іди пішою ходою в Америку".

Василь Олексійович махає їм рукою. Прямує на майдан. Тут 14 учасників "Врадіївської ходи" чекають на нього, сидячи на парапеті. Він із кожним обнімається. Сідаємо поговорити в кафе неподалік. Замовляє собі грейпфрутовий сік.

Що відчували, коли вас затримали?

— Було відчуття прямого замовлення. Два суди щодо мене відбулися в один день. Два протоколи під час акції складав один і той же хлопчик, старший лейтенант.

Коли везли до ізолятора, я думав, це випробування. Не так для мене, як для нашої справи, тобто для ходи. Якщо нас давлять — отже, ми чогось варті.

Переживав трохи, що люди розійдуться. Але була оця чуйка — такого не буде. Досвід показує — завдяки ході як активному процесу народжується громадянин. Це відбувається через особисту жертву, покаяння і самоочищення.

Як минули 10 діб арешту?

— Сидів у звичайній камері: три ліжка, вікно, розклад на дверях — підйом, прогулянки, відбій. Але годинника не було ні в кого. Піднімали десь о сьомій-восьмій. Потім нас обшукували. Далі — горизонтальне положення, читав книжки, спілкувалися із співкамерниками. Принесли книжку "В підпіллі можна зустріти тільки щурів" правозахисника генерала Григоренка. Щодня виводили на годинну прогулянку у двір, вольєр 5 на 6 метрів. Хлопці курили, а я так ходив.

Зі мною сиділи двоє. Одному 37 років. Другому 47, звати Олегом, провів за ґратами 31 рік. Він розказував про свою сім'ю: дружина померла, син відбуває другу ходку. Говорили про життя. Ці хлопці — нормальні люди, просто пішли проти системи отаким своєрідним шляхом.

Як спалося? Що снилося?

— Читав допізна. Спалося добре, жодного сну не пам'ятаю. Я — людина військова, звик спати на твердому, тому ніякого дискомфорту не відчував. Постіль — сіра, звичайна солдатська. Прокидався раніше, ніж сподівався, і завжди з хорошим настроєм. Коли закрадалися сумніви, чи вийде щось, гнав їх. Адже хто сумнівається, той не ввійде у Царство небесне. Думав про те, що політики не усвідомлюють — вони слуги людей.

З одягу мав футболку та штани, передали ще одну футболку і кофту. А більше й не треба. Камера було сіра, ніяких інших кольорів, звичайно.

Що робили з їжею, яку видавали?

— Відмовлявся. Співкамерникам пропонував з'їсти моє. Але пили тільки мій чай, бо пайки були дуже великі. Вони й своє ледве доїдали. Вранці давали макарони, в обід — суп і пшоно. А ввечері каша.

Яка була камера?

— Крім ліжок, тільки розклад, умови утримання, права ув'язнених, столик і три стільці, прикручені до долівки. Маленьке вікно у камері було весь час відчинене, повітря вистачало. Не холодно і не гаряче.

Писали листи з-за ґрат?

— Через адвоката один раз передав "врадіївцям" листа-подяку. Щоб трималися. Відводили в окрему кімнату на годину, давали блокнот, ручку і я писав. Потім це забирали. В останній день, коли я закінчив писати, мені кажуть — давайте сюди. Я відповідаю: "Навіщо? Я ж уже виходжу". А вони: "Нам треба копію зняти. Ми весь час так робили".

У тюрмі писав розділ до своєї книжки "Формула свободи і Хартія громадянина". Аналізував досвід "Врадіївської ходи". Найголовніше — в українському суспільстві немає розуміння того, що мають бути господарі — громадяни і слуги — влада. Люди шукають третю силу всюди, вбачають у  політиках, хоча й не довіряють їм. Але не розуміють, що третя сила — це вони самі.

Тюрма як виправний заклад щось змінила у вас?

— Дужче переконала, що все роблю правильно. Моя ідея та мета — прийти на Майдан і висунути таку пропозицію нашому гаранту, від якої він не зможе відмовитися.

Чи не замала підтримка, аби вас почули?

— Спочатку думав, тільки підемо, люди почнуть приєднуватися. Але їм вбили у голову "ми нічого не можемо", "нічого не вийде, бо у влади такі можливості, стільки грошей".

Запит на третю силу в суспільстві є. Я бачу це як спільноту свідомих громадян — окрему гілку влади в новій політичній системі.

От є у нас загальне виборче право. Це — хороша іграшка для можновладців. Моя ідея полягає у тому, щоб не всім давати право голосу. Його отримуватимуть взамін за жертовне служіння громаді: хтось в армії відслужив без винагороди, хтось у госпіталі медсестрою працював, інший взяв до себе діток-сиріт. Людина, яка в такий спосіб здобуде право голосувати, цінуватиме його й ніколи не продасть.

Ви 14 років жили у США. Чим громадянська свідомість американців відрізняється від нашої?

— В Америці також є проблеми, але там люди цінують свободу. У Штатах немає довіри до української влади. Її треба заслужити. Але прості американці завжди простягнуть нам руку. Сподіваюся, вони бачать нашу ходу і довірятимуть нам.

Перед Днем Незалежності у Львові відбуватиметься Світовий конгрес українців. Хочу закликати всі українські діаспори світу приєднатися до нашої акції з прапорами своїх країн.

Коли плануєте розпочати всеукраїнську ходу?

— Реально — у листопаді цього року вона має початися по всій країні. Люди з різних міст і сіл збиратимуться в різних пунктах і йтимуть на Київ, приєднуючись одне до одного. Схвально ставимося до ініціативи й творчого пошуку на місцях. Головне — чотири принципи: хода — мирна, відкрита, вулична і жертовна акція. Ми жертвуємо одне одному спальники, допомагаємо як можемо. Це нормально. Не так як нардеп-"ударівець" Сергій Каплін кашу варив, а в наметах із нами не спав. Хочеш бути лідером — маєш їсти з однієї миски.

На Майдані буде своєрідний "офіс". Ми тут тримаємо прапор.

Припустимо, ходу вдасться організувати по всій країні. Що далі?

— Треба всім прийти на Майдан. Буде 100 тисяч людей — їх не зможуть розігнати. Стільки було у польської "Солідарності", в Чехословаччині. Ходою ми зберемо стільки. Влада не розуміє, що сама впаде без поштовху. В час інтернету слово вийшло з-під її контролю.

Треба обрати на Майдані перехідний уряд. Не з теперішніх політиків, а зі звичайних людей. А от перехідним президентом має бути Тимошенко. Я з нею особисто не знайомий, проте обрання її лідером Майдану 2004 року — в цьому є Божий задум. Потім вона робила помилки, але зараз їх спокутує, проходить очищення.

Як вибудувати систему, що враховуватиме інтереси громадянина?

— В Україні будуть чотири гілки влади. Одна — виконавча, її очолюватиме президент. У його розпорядженні будуть усі міністерства, крім чотирьох. Міністерства науки, освіти, юстиції та гетьманат — силові структури, стоятимуть окремо. Третя гілка — Верховна Рада, там достатньо 300 депутатів. Четверта — національні авторитети, совість народу. Це 12 людей, наприклад, Левко Лук'яненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Мирослав Попович. Вони не матимуть виконавчих функцій, але отримають право вето на будь-яке рішення влади. Усе це можна втілити швидко. Потрібна тільки політична воля.

До Любарця підходить лідер жіночого руху "За вільну Україну" — Раїса Шматко. З нею лідер партії "Нове життя" 39-річний Ігор Федоренко.

— Може, все ж до людей підемо, — підвищує голос той. — Журналісти забрали весь час.

Василь Олексійович перепрошує та повертається до мітингувальників.

Працював в Америці далекобійником

Василь Любарець народився у Казахстані. Батьки обробляли цілинні землі. Переїхали до міста Пирятин на Полтавщині. Навчався у Київському військовому інституті зв'язку. 20 років служив офіцером у Підмосков'ї. Має звання майора.

1992 року пішов з армії, за рік отримав український паспорт і перебрався до Києва. Працював начальником цеху в Укррибі. Кілька років не мав роботи, вчився на юриста в Київській школі управління і права. 1998-го старша донька забрала його до США, вона там вийшла заміж. 2008-го отримав американське громадянство. Рік працював далекобійником. Сьогодні є президентом нафтовидобувної компанії "Карпатія".

— Постійного місця проживання не маю, тому називаю себе бомжем, — говорить про себе Любарець.

До України повернувся торік. Родину залишив у США. Дружина 54-річна Лідія працює асистентом лікаря у штаті Юта. Дочки 36-річна Тетяна — домогосподарка, 34-річна Дарія — медсестра. 19-річна Анастасія цього року закінчила школу та вступила на медичний факультет університету в Юті. У Любарця є онук і онука.

Зараз ви читаєте новину «"Треба обрати на Майдані перехідний уряд" ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

21

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути