— У нас комендантська година наступає — хочеш пройти, покажи, що у сумці, — каже лисий чоловік у камуфльованій куртці з написом "Донбас" на спині. Стоїть на вході до наметового містечка біля Верховної Ради в столиці на вул. Грушевського. 7 листопада о 21:50 на вході чергує троє мітингувальників. Щоб підійти до них, потрібно пройти через саморобну огорожу, яка стоїть зигзагом. На вулиці 2 градуси морозу.
З 17 жовтня біля парламенту люди вимагають скасувати недоторканність народних депутатів, створити Антикорупційний суд, змінити виборче законодавство і ухвалити закон про імпічмент президенту. Кілька десятків мітингувальників розбили наметове містечко з двох таборів.
Стоїть стійкий запах деревного попелу.
— Бомжі лізуть у палатки. Вчора вночі спробував пройти якийсь дядько з трилітровою пляшкою хімії. А якби налив у кухню чи бризнув в очі? — каже один з охоронців.
8 листопада рух у таборі починається близько 7:30.
— Мав їхати на Київ у понеділок, але квиток здав. Дочка зі школи повернулася в сльозах, — вусань у куфайці сидить на карематі у туристичному наметі.
Приїхав із Рівного.
— Вчителька дала написати твір "За що я люблю Україну". Надя написала, за що свою країну ненавидить. За президента-баригу, за хабарі і беззаконня, за те, що мама носить одну куртку вісім років, а в тата на зиму тільки осінні черевики лишилися. Вчителька поставила двійку і заставила твір переписати, — каже чоловік.
— Дзвонили їй? — цікавиться товариш із сусіднього намету в шапці-водолазці.
— Я за півгодини вже в школі був, — затягується "Примою" вусань. — Пробував пояснити, що дитина має право на власну думку. Безполєзно. У неї за спиною висить портрет Порошенка, а на столі розсипані цукерки "Рошен". Питаю, за що поставила доньці "двійку". Каже: "Діти повинні любити свого президента".
— Не тих люстрували і в сміттєвих баках вивозили, — каже загорнутий в український прапор чоловік.
— У нас тільки один суддя після люстрації лишився без роботи. Усі поновилися на посадах і далі бабки дерибанять. Лякають, що Україна ще одну революцію не переживе. Але краще Майдан, ніж новий термін Порошенка.
Близько 9:00 кількадесят людей стоять у черзі до польової кухні. Дають гречку з м'ясом і чай.
— Дістало, що в закритих списках ховаються покидьки. Понавибирали всяких Розенблатів і Ляшків — тепер мучимось. При нинішній виборчій системі ніколи не приведемо до влади патріотів, — каже літній чоловік із стаканом гречки й виделкою.
Біля намету рубає дрова 45-річний Володимир Піка з Черкас:
— Продукти і дрова завозимо вночі. Як тільки хтось несе великі сумки до табору — одразу з'являються поліцейські. В суботу і неділю ввечері дрова возив Семен Семенченко (народний депутат від партії "Самопоміч", колишній командир батальйону "Донбас". — ГПУ). Ходок з 20 зробив.
Біля одного з наметів чоловік із червоно-чорною пов'язкою над ліктем знімає сині кросівки. Одягає в'язані шкарпетки, перевзувається у чоботи-дутики. Із синьої клітчастої сумки дістає лоток із налисниками. Пригощає товаришів. Запивають чаєм зі згущеним молоком.
У наметі на зробленому з кількох ящиків столі — нарізка з ковбаси, батона і упаковка кетчупу. Вгорі плакат: "Хочу жити у вільній країні, а не в ПаРашенії".
— Вчора сина на метро Хрещатик поліція пресанула, — розповідає сутулий чоловік із сивиною на скронях. — Не сподобалося їм, що Ваня йшов у капюшоні.
— Треба ухвалювати закон про дозвіл носити нарізну зброю. Тоді почуватимемося захищеними.
— Порошенко этого не допустит. Боится расправы.
— Йому варто нагадати, що Януковича скинули з дерев'яними кийками й касками. Як треба буде, і без пістолетів справимося.
На асфальті складені залізні щити. На верхньому наклейка "Шоколадного зайця пора взяти за яйця".
— Другий місяць, як у відпустці. Відправили примусово, бо завод стоїть. Зарплату не бачив від травня. А колись нормально платили. Аванс — до 20-го числа, зарплата — 5-го, — чоловік у коричневій дублянці розбавляє з водою обліпихове варення.
— На "Богдан" (Луцький автомобільний завод. — ГПУ) чого не йдете?– запитує жінка в кролячій шубі. Привезла мітингувальникам пироги з лівером і капустою. — У мене там племінник працював. Зарплату мав пристойну.
— Ходив влаштовуватися, а там місця нема. З зарплатами теж проблеми. І це — завод президента, який обіцяв дбати про людей.
— До Порошенка я б з почуття гідності не пішов, — каже червонощокий у рукавицях.
— Поїхав на два місяці в Польщу. Будували дачу. Заробив 30 тисяч гривень. Мусив додому повернутися, бо мати захворіла. У жовтні поховали. Що маю вдома робити? Може, поки нову візу зроблять, владу поміняємо і нікуди їхати не прийдеться.
— Думаєш, як Саакашвілі до влади приведем, жити станемо по-новому?
— Саакашвілі — це вчорашній день. Треба хлопців, які пройшли АТО. Такі не крастимуть. Після окопу в людини інший кодекс честі і моралі.
Коментарі