— Сьогодні не вважаю вихідним. Зустрічі розписані на весь день. 90 відсотків — по Донецькій області. Неділю з сім'єю проводжу. Збираємося разом, розпалюємо камін, спілкуємося. У понеділок маю зустрічі до обіду. Потім виїжджаю у Краматорськ, — каже голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації 53-річний Павло Жебрівський.
Зустрічає у приймальні столичного офісу на вул. Кирилівській 23 січня. На шафах у кабінеті — фото дружини й дітей. Над робочим кріслом — тарілка в етностилі з гербом. Під стіною біля вікна — акваріум.
— Ви не проти? — ставить на стіл попільницю. Закурює синій "Парламент".
— Працюємо за п'ятьма напрямками. Перший — Донеччина має бути в єдиному українському просторі. Другий — побудова нової інфраструктури області. Третій — структурні зміни в економіці регіону, підтримка і розвиток малого й середнього бізнесу. Четвертий — децентралізація. П'ятий — боротьба з корупцією, — каже Павло Іванович.
Відновлення самоідентифікації донеччан як українців — нешвидкий процес. Як відбувається нині?
— Самоідентифікація — це засаднича річ. Мені приписують, що займаюся українізацією й декомунізацією. Якщо в нас держслужбовці і працівники бюджетної сфери розмовлятимуть українською, то проблем із мовою не буде. Всі колегії проводимо державною мовою. Організував курси української в обласній держадміністрації. Записалися 127 осіб. Залюбки ходять. Нікого не змушую, нікого не перевіряю. Зараз такі курси почали влаштовувати мери.
Школи сіл північної і центральної Донеччини — україномовні. У більшості — нормальний український суржик. Але як тільки людина стає начальником маленьким, переходить на російську. Вона на Донбасі була мовою панівного класу. Хочу показати: українська — це модерно, красиво. Видаємо україномовну обласну газету "Вісті Донбасу". Наклад — 50 тисяч. Частково передплачують. Більше роздаємо безкоштовно.
Потрібні кошти на відбудову зруйнованих об'єктів регіону. На відновлення автодоріг загального значення необхідно близько 30 мільярдів гривень. Десь у 600–700 мільйонів обійдеться відбудова зруйнованих терористами мостів.
— Ми створили дорожню карту з відбудови регіону. Чимало робимо. Сьогодні є 4 мільярди гривень. Це українські гроші. Підприємства, що були розташовані на тимчасово окупованих територіях, перереєструвалися в Україні і платять тут податки. Можемо використовувати ці кошти на відновлення інфраструктури регіону.
Що в цій дорожній карті?
— Вибрали п'ять міст, де зосереджено 60 відсотків населення області. Це Маріуполь, Краматорськ, Слов'янськ, Костянтинівка, Артемівськ. Маємо вийти із землі, а тоді губи фарбуватимемо. Почнемо з води. Вона має бути такою, щоб люди пили з крану. І на 60 років забули про заміну водопровідних труб.
Друге — водовідведення і каналізація. Туди гроші кидали завжди, але їх відмивали.
Третє — тепло. Мінімізувати тепловтрати у школах, дитсадках, лікарнях.
Четверте — муніципальні дороги. Раніше гроші вкладали в Донецьк, трохи — у Харцизьк, щось — в Артемівськ. Коли син Миколи Азарова був депутатом Верховної Ради від Слов'янська — трохи туди. Маріуполь нічого не отримував. Тому дороги розбиті не тільки військовими й бойовими діями. Їх ніхто не робив.
Бізнес регіону сконцентрований у небагатьох руках. Чи вдається демонополізувати економіку Донеччини?
— Проблема була ще й у тому, що цей бізнес визначав і політичне обличчя області, і настрої людей.
За минулої влади збагачувальні фабрики віддавали фірмам Саші- "стоматолога" (Олександр — старший син тодішнього президента Віктора Януковича. — "ГПУ") та іншим наближеним. Сьогодні державна шахта добувати вугілля не може, бо поля віддані. Це проведено через районні, міські, обласні ради. Є рішення Кабміну. Ми працюємо, щоб повернути вугільні поля в державну власність і дати державним шахтам.
Який стан справ щодо формування державного вугільного холдингу — з 11 шахт і трьох центрально-збагачувальних фабрик?
— Є програма з об'єднання державних шахт у єдину структуру — щоб це був економічний кулак. Щоб можна було вийти на рентабельну роботу. Але є супротив — і з Києва, і від директорів підприємств. Якось із профспілок передали: "Скажіть Жебрівському, хай не умнічає. Його завдання — вибити дотації з Києва".
Друге питання — морський порт. Він державний. Підготували програму його розвитку. Він здатен протистояти фінансово-промисловим групам.
Працюємо по Азовмашу, що стоїть — так догосподарювалися.
Як реагує на це Ахметов?
— Один раз ми зустрічалися з Рінатом Леонідовичем. Обговорювали правила гри, що мають бути на території Донецької області. В першу чергу я говорив про єдиний український простір. Ахметов сказав: для нього Донеччина — це Україна. Розмовляли про заробітні плати, податки, екологію. Домовилися найближчим часом підготувати екологічну програму — з виходом на європейські параметри. Згідно з ними, багато підприємств треба закрити. Але якщо мати трирічну програму й поквартально стежити за її виконанням, то збережемо робочі місця, податки й вийдемо на екологічні норми. Зустріч була рівна. Є губернатор. Є бізнесмен. Так, великий. Мабуть, найбільший у країні. Але є влада, що виконує державні функції.
Хто працює з вами?
— Я прийшов на Донеччину в червні. Був там абсолютно новою людиною. Написав: оголошую набір патріотів для роботи в облдержадміністрації. Приїжджають 90 відсотків міських божевільних, ще 10 — розумних патріотів. Питають: які правила гри? Треба працювати на розвиток. Вибираєш векторні точки — і трудишся. А скільки платите? Отака зарплата. Квартиру даєте? Ні. Скільки коштує орендувати? Стільки-то. Каже: я — патріот, але не ідіот. Знайти людей працювати в таких умовах — важко.
В адміністрації досі 50 відсотків вакансій. Зате сьогодні чітко розумію — хто чого вартий. Хто що може. Зараз починаю серйозні кадрові зміни. Уже підібрав людей. Вони готові їхати навіть на такі заробітні плати. Коли керівник департаменту, наприклад, отримує 5 тисяч гривень на руки.
Як працюєте з місцевими кадрами?
— У мене є поняття — робота з чистого аркуша. Кажуть: "Павле Івановичу, ви жодного директора школи не звільнили. А вони готували антиукраїнські мітинги". Я, по-перше, не маю права звільняти, а по-друге — це питання до прокуратури і СБУ. Уявімо, я когось звільню. А кого на його місце призначу? Завуча? Так вони разом це робили. Учителів? Те ж саме.
Яким шляхом пішов Совєтський Союз у Західній Україні під час Другої світової? Туди прислали вчителів, лікарів, чиновників, міліціонерів із Східної України чи Росії. Нав'язали свій спосіб мислення.
Можемо зробити так само?
— А хто готовий їхати на Донбас? Мені вдалося за весь час зі Львова запросити тільки директора департаменту освіти Оксенчук Надію Володимирівну. Вона погодилася на подвижницьку роботу. Кажу це без пафосу. Охочих їхати на Донбас немає. Для людей, яких туди запрошуємо, потрібні інші умови оплати праці.
До відповідальності когось притягнули?
— Крім Нелі Штепи (колишній міський голова Слов'янська. Її звинувачують у закликах до зміни кордонів України, сприянні проведенню псевдореферендуму про відділення Донецької області від України, створенні умов для діяльності терористичних груп та організацій. — "ГПУ"), нікого. І вона постраждала навіть не тому, що робила погані речі, а слави захотіла. Мер Дебальцевого — чистий сепаратист. Достатньо доказів. Його звільняють від покарання. Мені кажуть: ви ж керівник військово-цивільної адміністрації — зробіть щось. Але це тільки означає, що маю повноваження й голови обласної ради. Всі інші функції, обов'язки і права — як в інших голів облдержадміністрацій.
Як живе місцеве населення?
— На перших порах чув: якщо вони — українці, хай виїжджають звідти. Кажу: нема проблем, привезу тобі 10 сімей. Дай їм житло, допоможи з роботою. І я гарантую: виїде дуже багато з тієї території. Слава Богу, останнім часом переселенців беруть на роботу. Бо ще влітку часто відмовляли. Поступово починаємо розуміти одне одного — люди з Донеччини і Великої України.
Зараз там тримаються за житло. Виїдь — розграбують. Вернешся — нічого не буде.
Чого ждуть від київської влади?
— Головне: людям потрібен мир. Багато питань щодо тарифів. Хоча ми багато попрацювали по субсидіях. У Новгородці з 11 тисяч жителів — сім тисяч оформили субсидії. Це там, де стріляють щодня.
Які настрої переважають у ставленні до України? Що змінюється?
— Після Нового року провів співбесіди з усіма керівниками районних адміністрацій, міськими головами. Всі кажуть, що настрої людей суттєво змінюються. А за соціологічним опитуванням канадців, 75 відсотків проживаючих на території української Донеччини за те, щоб область була у складі України. І тільки сім процентів хочуть відділитися, прагнуть до Росії. У побутових розмовах на першому місці — робота, тарифи, дороги. Звичайно, по лінії розмежувань тема номер один — війна. А вже трохи далі — Краматорськ, Артемівськ — як і тут, у Великій Україні: людей більше турбують побутові питання.
Ви емоційно відреагували на приїзд губернатора Одеської області Міхеіла Саакашвілі на Донеччину. Він пообіцяв допомогти створити Центр надання адміністративних послуг. Але не зустрівся ні з вами, ні з мером Маріуполя. Ще опублікував відео з наших блокпостів під Маріуполем, де відкрив позиції українських військових.
— Якщо хочеш, щоб тебе шанували, шануй і свого колегу. Є неписані кодекси. Їх не можна переступати, бо тоді повага людей зникає.
Сюди багато депутатів приїжджають, пропонують різні проекти. Ми їх підтримуємо й кажемо: хлопці, якщо будете на реальних діях піаритися, ми вам тільки поможемо. І честь, і хвала вам будуть.
На приїзд Саакашвілі бурхливо відреагували всі сепаратистські телевізії, сайти. Бо він поводився неприпустимо — як ведмідь у посудній лавці. У нас вистачає своїх блазнів. Дуже не хотів би, щоб ми їх ще й імпортували. Саакашвілі наніс велику шкоду. Зокрема, Донецькій області й політиці українського президента й уряду.
Він вам відповів.
— Я б на його місці вибачився. Якщо не можеш допомогти — не заважай. Але головне, що не просто нагадив — оббрехав. Не дай Бог отакі люди піднімуться в українській ієрархії достатньо високо. Ми в Європу йдемо не для того, щоб установлювати собі царя.
Як складаються стосунки з іншими губернаторами? Вони допомагають?
— Відносини — дуже добрі. Зокрема, більшість областей у нас будували взводно-оборонні пункти.
9600 гривень становить заробітна плата Павла Жебрівського. За 8 тис. винаймає житло.
— Знайшов невеличкий будиночок. Є дві спальні, кухонька. На сьогодні я доплачую за свою роботу в Донецькій адміністрації. Але в цьогорічній декларації покажу, звідки взяв гроші — зокрема, на оплату будинку в Краматорську.
Жебрівський ходить із пістолетом
Павло Жебрівський працює головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з червня 2015 року. До того очолював антикорупційне управління Генеральної прокуратури. Воював в АТО. У 2002–2012 роках був депутатом Верховної Ради.
Зараз живе у Краматорську. Раз на два тижні приїздить у Київ до родини. Носить пістолет "Глок".
Дружина Валентина — економіст. Має 26-річну доньку Ганну й сина Яна, 21 рік.
3 
1
Коментарі