"Сьогодні треба штурмувати, не потом!"

 

— Ще власть ніхто просто так не оддавав. Нада партізаніть, — літній чоловік прикриває рота рукою й нахиляється до хлопця з дівчиною, які розмальовують лист паперу "Вітя, ми знаємо дорогу".

Стоять 29 грудня біля столичної станції метро Героїв Дніпра. Тут збираються активісти Майдану, щоб іти до президентської резиденції "Межигіря" в селі Нові Петрівці під Києвом. Близько 11.00 їх тут кілька сотень. Організував студент філософського факультету 22-річний Андрій Балан:

— Написав в інтернеті про акцію. Опозиція казала, що то влаштовують провокатори. Завдяки заяві Юлії Тимошенко, що треба йти на "Межигір'я" опозиція долучилася. Я думав, що тут не більше 50 чоловік зберуться.

Групкою стають велосипедисти. Один у куртці й шортах до колін.

— Нам треба ще підрозділ на роликах, лижах та протиповітряну оборону, — каже в їхній бік комендант Майдану, нардеп від "Батьківщини" 41-річний Андрій Парубій.

Ближче до входу в метро четверо чоловіків підносять чорну труну. Тримають на плечах.

— Янукович там не поміститься! — вигукує хтось.

— Та ви неправильно держите! То ж тільки порядну людину вперед ногами виносять! — додає жінка.

— Может, он гроб увидит и копыта от страха откинет? — сміється повнувата жінка. Очі від сонця прикриває рукою.

За 1,5 год. збираються кількасот людей. Їх розсаджують в автобуси. Таксисти розклеюють на машинах наліпки "Такси на Межигорье. Тариф 0.00".

— Треба попісяти. Пішли в "Дрім таун", — звертається член ради об'єднання "Майдан" 43-річний Зорян Шкіряк до Парубія. — Бо це потім буде проблєма.

— Та це буде стимулом зайти в "Межигір'я", — відповідає той.

Сідають у сріблясту "Тойоту". Шкіряк — за кермо, Парубій — поруч. Їдуть на початку колони зі швидкістю 5 км/год. Слухають рок.

— Наша розвідка доповіла, що нас там чекають, — розказує дорогою Шкіряк. — Усі під'їзди до села перекриті.

— А мені вночі галюни були. Присни­лося, що на Майдан із парашутів спускається "Беркут". Я хапаюся за голову: як я міг це не прорахувати? — Парубій закашлюється. Він застуджений. — Сплю по 4 години — з п'ятої до дев'ятої ранку. О, дивись, в усіх прапори, а ми, як лохи, — показує на машини, що поряд. У "Део Ланоса" по боках — українські стяги, з багажника стирчить труна.

Шкіряк зупиняється й чіпляє прапор "Україна — це Європа" під скло лівих дверцят.

— Зе-ка геть! Зе-ка геть! — промовляє Шкіряк і сигналить у такт.

Парубій телефоном координує рух машин. Шукає транспорт для сотні людей.

— Давайте їдьте. У вас же фарба, — каже у слухавку й надягає чорну кепку, середина якої укріплена пластиком.

Зупиняються біля повороту на Нові Петрівці. Дорога заблокована машинами ДАІ та КамАЗом. Якийсь чоловік підбігає до кабіни вантажівки, витягує звідти водія. Заводить та з'їжджає нею в кювет.

На дорогу вривається джип художника Сергія Пояркова. По боках чіпляються нардепи й кілька активістів. Так проїжджають з півкілометра. За 300 м до резиденції їх спиняє кордон Внутрішніх військ, "Беркуту" й автобуси. Перед ними вишиковуються чоловіки в касках із пов'язками "Загони самооборони". Перед правоохоронцями носять синьо-жовті аркуші з червоними бризками — "Не будь псом режиму". Ті читають, відводять очі. Стоять мовчки. На автобуси їм клеять наліпки "Я б'ю дітей, жінок, батьків". Усередині сидять кілька правоохоронців. Крізь затемнене скло фотографують людей.

— Вони, як пацюки, обгородилися "Беркутом", але український народ прокинувся! — кричить Шкіряк. Стоїть на бусику з озвучкою.

Поярков залазить на дах свого джипа. Кріпить палю з ляльковою головою лівійського лідера Муаммара Каддафі, якого вбили два роки тому. Й картонкою з написом: "Вітьок, шухер! Кранты!".

На машині з озвучкою виступають народні депутати. Нагору проривається сивий чоловік з борідкою. На плечі — картата сумка. Просить виступити.

— Я — Пащук Михайло з Луганщини. Пропоную дати Януковичу годину, щоб він зібрався й вийшов до нас. Нехай не боїться. Поки що ми не будемо його розбирати на сувеніри. Оточимо кільцем недобитого яйцем!

— Оточимо кільцем недобитого яйцем! — кілька разів повторюють люди. Їх кілька тисяч.

— "Межигір'я" не треба руйнувати. Воно впаде! — каже "свободівець" 37-річний Ігор Мірошниченко. — А золоті унітази ми переплавимо й поповнимо золотовалютний резерв.

Близько 15.00 приїжджають опозиційні лідери Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок. Виступають по 3 хв. У небі — невеликий літак, що знімає присутніх.

— Якщо нас не чують на Майдані, то ми прийшли сюди, — каже 42-річний Віталій Кличко.

— За...ли ці х...ї. Діяти треба! — кричить блондинка з двома тоненькими косичками. — Ми прийшли, і що далі? Скільки ці п...ри будуть бала-бла-бла? Треба самим іти, бо ці нічого не скоман­дують. Який у нас сьогодні день революції? 37-й? Я вже не можу.

— Тримайте свої емоції! — заспокоюють її.

— Ми за 300 метрів до перемоги, — каже 45-річний Олег Тягнибок.

— Ну, значить, ідемо на ті 300 метрів! — не заспокоюються люди.

— Сьогодні! Сьогодні! — кричать. — Сьогодні треба штурмувати, не потом!

О 16.00 зі сцени кажуть, що після Різдва знову зберуться на мітинг. Закликають їхати до маєтку колишнього глави Адміністрації президента Кучми, кума російського президента — Віктора Медведчука. Потім — до голови Верховної Ради Володимира Рибака та прем'єра Миколи Азарова.

— Чому нічого не зробили? — до Парубія підходить чоловік із мегафоном.

— Розумієте, "Межигір'я", крім "Беркуту" та Внутрішніх військ, охороняє ще фірма "Рубіж". Це колишні засуджені. У них зброя і наказ стріляти на ураження. Кілька трупів і ситуація змінюється — Майдан розганяють і буде в нас Білорусь. Тут дуже тонка межа.

Парубій сідає в авто. П'є таблетку. Траса переповнена машинами. Утворюється затор. По телефону йому повідомляють, що ворота маєтку Медведчука розтрощили й обмалювали фарбою.

×