— Вы к Юрию Романенко? — запитує худорлява жінка з білим волоссям до пояса. Заходить у фойє київського приватного театру "Браво". — Пойдемте. Он задерживается.
Це — 33-річна Тетяна Романенко, дружина політолога Юрія Романенка. Разом зі старшою жінкою проводять темним коридором у дворівневий ресторан театру. При вході на дерев'яній дошці напис білою крейдою: "Улыбка имеет эффект зеркала".
На годиннику — 15.00, заклад тільки відкривають. Вмикають фіолетові й рожеві лампи. Їх світло відблискує на великих портретах акторів — Мерилін Монро, Чарлі Чапліна. Над головою починає крутитися дзеркальна куля.
36-річний Юрій Романенко запізнюється на 25 хв. Пояснює: стояв у заторі. Кладе рюкзак біля себе на диван. Говорить російською.
Україна стоїть перед вибором: підпишемо Угоду про асоціацію з Євросоюзом чи ні. Які наслідки від першого та другого варіантів?
— Питання євроінтеграції постало зараз, а не 10 років тому, бо визріли інституційні, економічні, геополітичні мотивації в різних суб'єктів гри під назвою "Євроінтеграція". Зовнішні ринки зменшуються, світом поширюється нестабільність. Великі гравці — як Євросоюз, США — починають між собою зіштовхуватися, бо хочуть вижити. Але за рахунок кого, яких ресурсів? Де шукати? І тут бачать Україну. Ми — ринок і буфер. Є троє суб'єктів цієї гри з боку Євросоюзу.
Перший — тамтешня олігархія, представлена транснаціональними корпораціями.
Другий — європейська бюрократія, що намагається розширитися. Фюле, Кокс, Кваснєвський — її посланці. Вони діють на нашій території в рамках своєї мотивації. У них є бажання бути у вищій ієрархії. Успіх в українському напрямку гарантує просування по її щаблях. Того ж Кваснєвського просували на генсека НАТО, але не склалося.
Третій суб'єкт — еліти національних держав Центральної та Східної Європи. Насамперед Польщі. Вони дуже бояться Росію. Польща не хоче опинитися в ролі буфера, по якому всі вже топталися в часи Першої та Другої світових воєн.
Буфером будемо ми?
— Ми здатні зробити Євросоюз стійкішим в умовах кризи. Зокрема, якщо їхні товари отримають вільний доступ до наших ринків.
Для Москви ми теж — буфер і ринок. Але важливіші, ніж для Європи. За останній рік позиції Росії в Україні суттєво підірвано. Завдяки грі Януковича з американськими компаніями "Шел", "Шеврон". Москва проґавила видобуток сланцевого газу в нас. А втратити український ринок — це недоотримати сотні мільярдів доларів у перспективі. Перед Путіним стоїть питання: як зберегти теперішній стан речей? А Брюссель дозрів до того, щоб змінити його — за підтримки США, з якими діють у парі. З тактичної точки зору, Угода про асоціацію — це договір про інтереси української та європейської олігархії, тамтешньої бюрократії та деяких держав Центральної і Східної Європи. Зі стратегічної — це закладання підвалин для суттєвого зсуву балансу сил у бік Заходу регіонів Східної Європи. Після цього Росія буде вимушена або перейти в табір Заходу, або залишитися з ризиками, що випливають з їх споконвічного суперництва на тлі протиріч між США та Китаєм.
Офіціантка розставляє на столі три капучино.
Який план у Януковича?
— Його немає. Янукович мало що вирішує. Україною керує олігархічний кооператив у складі президента із "сім'єю", а також — Ахметова, Фірташа, Коломойського, Порошенка, Новинського. З ними треба домовлятися. В Януковича є такі мотивації: життя, збереження влади та капіталу. Звідси вимальовується його розклад на 2015 рік. Питання в тому, хто може дати Вікторові Федоровичу максимум ресурсу для збереження потрійної формули. Також потрібні гроші, щоб закрити дірки в Державному бюджеті.
Президент братиме кошти в Європи чи Росії?
— Гроші потрібні тут і зараз. Радник Путіна Глазьєв каже: "Дорогие украинцы, мы вам предлагаем скидки на газ и сумасшедшие проекты в Космосе, атомной энергетике". Добре, запускаємо, а коли Янукович отримає гроші? Зараз Росія дати їх не може. Бо в самої проблеми з виплатами. В рамках геополітичної гри можуть підкинути 3–5 мільярдів доларів. Але Януковичу треба щонайменше 15, щоб пережити 2014 рік і виграти вибори. Однак і після цього ще не кінець — бюджетників треба продовжувати годувати. Це глухий кут.
З другого боку, є Європа, за якою — Америка. Вони говорять: надрукуємо вам стільки грошей, скільки треба. Але приймайте наші умови — доступ до ваших ринків.
— Я сначала поцелую гения, — до столика підходить власниця театру, народна артистка 61-річна Любов Титаренко. Вона у шубці з шиншили. — Девочки, он — гений, — каже про Юрія.
Підсідає через два столики до дружини Романенка та ще трьох людей. Вони зібралися готувати засідання "Українського революційного клубу". Їм приносять півлітра коньяку, грецький салат і домашні пельмені.
— Угоду про асоціацію з великою ймовірністю підпишемо, — продовжує Романенко. — Почнеться перелом, бо у Вільнюсі помре пострадянське. Через посилення конкуренції з'являться інші правила гри. Асоціація каталізує економічні процеси в Україні. Наш бізнес побачить, що прийшли європейці і продають тут дешеві та якісні товари. Щось треба буде робити — помирати, тікати або змінюватися.
Янукович зараз перебуває в такій самій ситуації, як майже 360 років тому гетьман Богдан Хмельницький. Думає, як зберегти владу та де взяти кошти?
Нещодавно на запитання: що робитимете у випадку розвалу України, ви відповіли: "У кращому випадку — битися, в гіршому — тікати". Звідки такі бажання?
— Сьогодні масштаб народу не відповідає ресурсам займаної території. Рано чи пізно з нами станеться якийсь негаразд — стиснемося чи нас розірвуть. Аби піднятися, мати якісніший стан, краще скинути якусь частину території. Щоб потім можна було не тільки повернути її, а й примножити. Як це зробив перший турецький президент Кемаль Ататюрк під час розвалу Османської імперії. Турки втратили 80 відсотків території — віддали весь Близький Схід. Але за 100 років піднялися на рівень, що дозволяє їм повертати те, що мали.
Романенкові дзвонять. Він виходить на 20 хв. Любов Титаренко запрошує до їхньої компанії. Відмовляємося.
— Оставайтесь на спектакль. Я там высмеиваю политиков, — розказує. — Мой друг Петя Симоненко (лідер Компартії. — "ГПУ") выкупил представления на три месяца. Раздают билеты на встречах с молодежью.
"Меня называют личном пиарщиком Саши Януковича"
Юрій Романенко родом із села Малі Лисовці Сквирського району Київщини. 2000-го вивчився на історика в Харківському університеті. 1998 року пішов працювати в місцевий Інститут прикладних соціальних досліджень — у групу політолога Володимира Фесенка. Був директором регіонального "Вуличного ТБ". 2001-го працює аналітиком Агентства гуманітарних технологій та у виборчому штабі провладної партії "За єдину Україну" в групі політолога Вадима Карасьова.
2004 року писав промови прем'єру Вікторові Януковичу. Під час помаранчевої революції з дружиною носили сині стрічки.
2006-го очолив Центр політичного аналізу "Стратагема". За два роки створив громадську організацію "Хвиля" та інтернет-портал.
— Обо мне пишут всякие бредни, как о советнике Арбузова, личном пиарщике Саши Януковича. Хотя я, конечно, не против циркуляции таких слухов. Более того, я их всячески поддерживаю, — жартує.
У шлюбі. Дружина Тетяна — юрист. Виховують двох доньок.
2 
1
Коментарі
1