— Любили в селі Левка. Охорони не мав. Була машина, але здебільшого ходив пішки. Простий у спілкуванні, дружив із сусідами, — каже 69-річна Галина Загорулько з села Хотів під Києвом. 9 липня тут прощаються з радянським політв'язнем, колишнім народним депутатом, Героєм України Левком Лук'яненком. 7 липня він помер у столичній лікарні "Феофанія" після інсульту. 24 серпня йому виповнилося б 90 років.
На будинку з білої цегли висить державний прапор із чорною стрічкою. На стіні розвішані фото Левка Григоровича з його цитатами. Десятки людей несуть квіти і похоронні вінки. Охочі залишають слова подяки на великих білих аркушах.
— Місцевий лікар уранці приходив прощатися, — продовжує Галина Андріївна. — Левкова дружина Надія Іванівна спитала: "Що ж ви його не спасли?" А він: "Старі болячки повиходили". Три тижні лікували, потім інсульт схопив. З Надією Іванівною вони були гарною парою. Вона була і домогосподаркою, і секретарем. На всі телефони відповідала, друкувала його книжки на машинці, редагувала. Ремонтами займалася.
Поміж квітами та вінками на подвір'ї стоїть саджанець дуба. Його принесли жителі Хотова, щоб посадити на честь Левка Лук'яненка.
— Я давно хотів виїхати з України. Не подобається, що тут відбувається, — говорить сусід 62-річний Ігор Радянський. На шиї має золотий ланцюжок. — Левко Григорович став якорем, який тримав. Показав своїм життям, що за країну треба боротися. У багатьох суперечках змушував визнати його правоту, наводив сильні аргументи. Мабуть, він не любив мене за прізвище. Ніколи не казав — радянська влада. Називав "совєцька" або "москальська".
Труна виставлена посеред вітальні. Тіло накрите державним прапором. Дзеркала завішані білим полотном, на стіні — портрет Левка Григоровича у вишиванці. Дружина Надія Іванівна стоїть біля труни. Приймає співчуття.
— 40 днів випаде на 24 серпня, його день народження. Приходьте всі, — каже вона.
Її онука Ганна Жуковіна виносить на подвір'я вази для квітів. Вона — боса, у чорній сукні. Запрошує всіх за стіл.
— Із дідусем разом робили собаці будку, на городі листя кульбаби для салату збирали, — розповідає Ганна. — Коли він книжки писав, сиділа під столом. Дідусь учив любити Україну, бути стриманою й поважати людей. Майстрував полички, посадив у дворі багато дерев і виноград. Улітку і взимку багато рухався — бігав довкола хати, присідав.
Радянський політв'язень Василь Овсієнко, 69 років, проходить у сад, який висадив Левко Григорович. Тут стигнуть груші, сливи та яблука.
— 1984 року я був із Василем Стусом в одній камері, — Василь Васильович зриває кілька вишень. Він у чорній вишиванці. — Якось зайшла мова про людей, котрі сиділи з нами. Василь великим пальцем показав на сусідню 19-ту камеру, де був Левко, і сказав: "Ото чоловік". Це прозвучало, як в Євангелії. Пілат так само казав про Ісуса Христа.
Уранці 10 липня труну з Левком Лук'яненком заносять до клубу Кабінету міністрів на вул. Інститутській у Києві. З ним прощаються кілька тисяч людей.
—Дружина Левка Григоровича ще 8 червня розповідала, що в нього погані аналізи, — говорить лідер гурту "Хорея Козацька" 49-річний Тарас Компаніченко. — Але він не падав духом, до кінця залишався при ясному розумі.
Перед труною в рамці — копія Акта проголошення незалежності України, який написав Левко Лук'яненко. Документ приніс генеральний прокурор 53-річний Юрій Луценко — планував подарувати Левку Григоровичу на 90-річчя. На оксамитових подушках лежать нагороди — зірка Героя України, орден князя Ярослава Мудрого.
— У радянські часи Левка Григоровича 72 доби тримали в камері смертників, — розповідає письменник Володимир Шовкошитний, 61 рік. — Щодня о четвертій ранку охоронці його виводили. Якось зізнався, що в той час думав: "Чи встигну відчути, що куля увійшла в потилицю, поки вона вийде через лоб?" Одного разу завели його в камеру. На столі лежав документ, ніби він зрікається своїх поглядів. Лук'яненку лишалося тільки підписати. Він у кутку написав: "Україна буде самостійною".
Попрощатися з Левком Григоровичем прийшли прем'єр-міністр Володимир Гройсман, голова парламенту Андрій Парубій, перший віце-прем'єр Степан Кубів, міністри Уляна Супрун, Євген Нищук, Лілія Гриневич. Кладуть букети червоних троянд і по черзі підходять до рідних.
— 1966-го в мордовському концтаборі №11 я зустрів Левка, — каже в прощальному слові радянський політв'язень Богдан Горинь, 82 роки. — Він здобув там повагу та авторитет. В'язні один одному переповідали: "Це та людина, яка 72 доби чекала на розстріл, але залишилася живою".
Під спів "Заповіту" труну заносять у катафалк і везуть до Володимирського собору. Відспівувати починають о 13:00. Президент Петро Порошенко приїздить із дружиною Мариною. Тримають у руках свічки. Лишаються до кінця служби.
— Я розчарований, — каже чоловік років 25. Прийшов на прощання під час обідньої перерви на роботі. — Помер чоловік, який написав Акт незалежності, а в державі навіть траур не оголосили. Мали б приспустити прапори, показати передачі про покійного, публікувати спогади про нього. А у нас "Фейсбук" радіє, що росіяни програли на Кубку світу з футболу.
Шестеро чоловіків ставлять труну в катафалк. Присутні виконують державний гімн, тричі вигукують "Слава Україні!" і "Героям слава!". Левка Лук'яненка ховають на Байковому кладовищі в Києві поряд із космонавтом Леонідом Каденюком.
Засудили до розстрілу
Левко Лук'яненко народився в селі Хрипівка Городнянського району на Чернігівщині в селянській родині. 1951 року вступив у Компартію. Закінчив юридичний факультет Московського університету. 1958‑го за розподілом поїхав працювати штатним пропагандистом райкому партії на Львівщину.
— Там побачив, як людей насильно заганяли в колгоспи, і почав цікавитися історією. Зрозумів, що обрав неправильний шлях, — казав Левко Григорович.
1959-го разом з однодумцями створив підпільну партію "Українська робітничо-селянська спілка". За два роки Лук'яненка арештували за звинуваченням у "виношуванні ідеї відриву УРСР від СРСР". Засудили до розстрілу. За 72 доби замінили вирок на 15 років позбавлення волі. Покарання відбував у Мордовії та Пермському краї.
1976-го вступив в Українську Гельсінську групу. За рік його арештували вдруге. Визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили до 10 років позбавлення волі і п'яти — заслання. Помилували 1988-го.
За два роки був обраний депутатом Верховної Ради України. Став співавтором Акта проголошення незалежності України.
— 24 серпня 1991 року повернувся додому, коли вже стемніло, — розповідав Левко Григорович. — Зайшов до хати, а жінка застелила столи і виставила всілякі страви. Спитав: "Що ж це таке, що стільки всього наготувала?" Відповіла: "Так сьогодні ж твій день народження". Тут тільки про це згадав.
Брав участь у перших виборах президента України. Рік був послом України в Канаді. Володів англійською, польською, німецькою мовами. У парламент обирався чотири рази. 16 червня 2007-го написав заяву про складання депутатських повноважень за власним бажанням.
Позаторік отримав Шевченківську премію за 13-томне видання "Шлях до відродження". Перед смертю планував завершити четверту книжку із серії мемуарів про своє ув'язнення "З часів неволі".
2 
1
Коментарі