"У таку Верховну Раду, як сьогодні, ні за що не піду"

 

— Сідайте від мене подалі, бо грипом захворів. Мабуть, кондиціонером надуло, — каже "регіонал" 38-річний Олександр Ісип, міський голова Кобеляк на Полтавщині. Він середнього зросту, одягнений у лляні бежеві штани. Засмаглий.

Над столом у кабінеті висять портрет Тараса Шевченка, герби України і Кобеляк. Мінімум меблів, канцелярські приладдя стоять у пластикових підставках. Мер замикає двері зсередини.

— Ще тиждень маю гуляти у відпустці, — пояснює. — Люди, як прочують, що на роботі, — зразу хтось прийде.

Коли йшли в мери 15 років тому, як собі уявляли, що зробите, і що з того вийшло?

— Мені тоді було 22 роки. Здавалося, зможу поміняти світ. Але виявилося, не все так просто. Це крісло не чарівне, і складу з золотими монетами у міській раді теж немає. Хотів збудувати величезний аквапарк. А зрозумів, людям треба інше — каналізація, газ, дороги, чистота.

Кобеляки — одне з перших міст в Україні, де ліквідували жеки, створили ОСББ, індивідуальне опалення квартир. У чому переваги?

— Почали з того, що вирізали котельні й здали їх на металобрухт, закупили лічильники. "Полтавагаз" придбав котли, а міська рада два роки віддавала їм гроші без відсотків. Газовикам така система вигідна, бо тепер газ перекривають тільки боржнику, а не всьому будинку.

Люди реформу спочатку не розуміли. Казали: "Ісип — надумав. Чого я маю під це підставлятися?". Щоб зробити опалення під індивідуальне, треба було потратити десь тисячу гривень — на батареї, водяний контур. Люди стали ходити по різних інстанціях. Зразу стільки перевірок понаїжджало, — махає рукою. — Мене мало хто підтримував, хіба рідні. Та як зробили, за опалення трикімнатної квартири стали платити не 300 гривень, а 40-80. І місту пряма вигода: люди витрачають гроші не на "Теплоенерго", а на щось інше.

З котелень зробили "дворницькі" — для лопат, мітел, інвентарю. Одну переобладнали в спортзал. Деякі котельні продали. На їх місці гаражі звели. І за мене вдруге проголосували 71 відсоток виборців.

Яка користь місту від Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків?

— Із 40 будинків ОСББ створили 12. Але за їхнім принципом працюють усі. Людей привчили, що міська рада ремонтувати, будувати не буде. Допомагаємо тільки, якщо жителі зберуть 50 відсотків потрібної суми.

Люди скаржаться на проблеми з каналізаціями.

— Раніше замість каналізації були вигрібні ями. Ми підключили їх до мережі. Очисними спорудами займається "Полтававодоканал". А почистити яму у дворі — то справа мешканців будинку. Місцеві повідкривали бізнеси: кілька приватників їздять своїми машинами — чистять. Виходить приблизно по 20 гривень із квартири.

Що люди обурюються, знаю. Але міський голова має діяти стратегічно — створювати систему послуг, а не соціальне забезпечення.

Кажуть, Кобеляки стали бруднішими. Смітників багато.

— Тут у нас реформа іде. Раніше тричі на тиждень о шостій ранку виїздила машина до будинків і люди носили своє відерце. А приватний сектор, це 80 відсотків міста, лишався сам на себе. Сміття кидали, де прийдеться. Собаки його розтягували. Почали реформувати — за голову схопився: нереально купити сміттєвози, контейнери, бульдозер, заплатити податки, навчити людей. Торік поставили 150 баків. Так туди гній кидають, будматеріали.

Чому за кілометр від людських хат заклали міський смітник?

— Ще два роки тому возили у село Ганжівка. Але новий сільський голова не пустив — тамтешні жителі перекрили дорогу. Всі думають про себе.

Ви карту міста бачили? — зітхає й веде до карти на стіні. — Кобеляки: з одного боку річка Кобелячок, з іншого — Ворскла. Тут газопровід високого тиску. Лишається ця місцина, — обводить пальцем. — Визнаю: 10 людей бубонять, зате 10 тисяч — задоволені. Треба трохи потерпіти. У Комсомольську англійці будують сміттєпереробний завод на п'ять районів. У кожному буде сортувальна станція. Тарифи на вивіз не зміняться.

Як вирішуєте — самостійно чи з кимось радитеся?

— Раджуся з депутатами, заступниками, але рішення приймаю сам. Прийшли люди: поможіть провести воду, бо одні пенсіонери по вулиці. Миттєво вирішую: купіть трубу, все інше домовлюся. На мене в Кобеляках ніхто не каже Олександр Михайлович, всі кличуть просто — Саша.

Від виборів до виборів ходиш, мов під катком. Хто живе щасливо — їх не чути, озиваються незадоволені чимось. Я й так стараюся. І щоб у політику люди мене дуже не втягували. Бо я раніше був позапартійний. Останній раз висувався від Партії регіонів, але людям постійно кажу — представляю тільки ваші інтереси. Коли виграю на виборах — аж сльози на очах виступають, приємно.

З вулиці чути вигуки: "Банду геть!". Це полтавські "свободівці" мітингують біля райдержадміністрації проти закриття п'яти шкіл на Кобеляччині. Олександр Ісип час від часу зиркає на вікно.

Досвід яких країн удалося втілити у Кобеляках? Що не прижилося?

— Співфінансування "50 на 50 відсотків" привіз із Польщі. У Європі міська влада співпрацює з приватним бізнесом. Ми також наймаємо косарів, квіти купуємо, а не вирощуємо самі. Ялинки після Нового року дробимо і спалюємо у спеціальних котлах. Економимо 30 тисяч гривень на рік. У Європі не білять дерева — це радянщина. Краще на ті гроші залатати дороги.

Близько опівдня з міської ради переходимо до будинку культури. Ісип має вітати медиків із професійним святом. Після церемоній сідаємо у невеликому кафе. Олександр Михайлович замовляє зелений чай з лимоном. Каже, болить горло.

Які реформи найпотрібніші в місті?

— Є міста чистіші за наше, ті ж Нові Санжари. Там все тримається на особистості міського голови Андрія Реки. Він може на паркані написати: "Придурок, прибери сміття". Я вважаю: людям треба давати не благо, а можливість створити це. Тоді їхній світогляд перебудовується зі споживацького на творчий.

Для серйозних змін у країні достатньо 5 відсотків активних людей, вони поведуть за собою інших. В Україні стільки поки що нема. Ми харкаємо на пляжі, машини миємо в річках. Таку й владу обираємо. Тому в нас міліціонер — парєнь із народа. І президент — парєнь із народа. За п'ять років нічого глобально не зміниться. А за 50 — все налагодиться, бо іншою буде свідомість українців.

Ніколи не шкодували, що не зайнялися бізнесом чи не подалися у велику політику?

— На даному етапі життя не жалкую. Як міський голова отримую 5 тисяч гривень. Ще два роки працюю, а тоді, мабуть, знову балотуватимуся. Хочу збудувати басейн, хокейне поле, штучне футбольне. Можливо, колись займуся бізнесом. Але накопичень, щоб розпочати, не маю.

У таку Верховну Раду, як сьогодні, ні за що не піду. Не зможу працювати, якщо наді мною буде керівник.

Перестав стріляти звірину

Олександр Ісип народився в Кобеляках. Батько працював інженером на місцевому хлібокомбінаті. Мати — вчителькою хімії. Закінчив Полтавський педуніверситет — учитель історії та географії. Рік працював спеціалістом по роботі з депутатами у Кобеляцькій райдержадміністрації. 1998-го вперше обраний міським головою. На останніх виборах набрав 1,5 тис. голосів — 36% від тих, хто голосував. На дільниці прийшли 43% виборців. У Кобеляках живуть близько 12 тис. людей.

— Щоранку бігаю крос із старшим сином Мішею на стадіоні, відвожу доньку Єву в дитсадок. На роботу приїжджаю о восьмій ранку. Людей приймаю щодня, — розповідає Олександр Михайлович.

У вихідні полює та рибалить.

— Колись підстрелив зайця. Щасливий прийшов додому, а син питає: "Папа, чого ти зайчика убив?". То зараз на полювання ходжу, в небо стріляю, по сто грам горілки з мужиками можу випити, а зайців не б'ю.

У Ісипа троє дітей — 13-річний Михайло, 7-річний Остап, 3-річна Єва. Дружина, 39-річна Оксана, тримає магазин жіночої білизни. Цього літа родина тиждень відпочивала в Алушті.

×