— Останні три роки на мене постійно ллють інформаційне лайно. Це все з'явилося, коли у чиїйсь хворобливій уяві виникла параноїдальна думка, що я балотуватимуся у президенти, — каже лідер партії "Голос" 45-річний Святослав Вакарчук. 11 червня він зареєстрував заяву про складання повноважень народного депутата.
— З одного боку вороги України, з другого — корупціонери. Але найбільше мені дістається від тих, кого я волів би називати товаришами. Це ті політичні лідери, які ніяк не можуть вибачити мені, нашій партії, що забираємо в них монополію на звання патріотів.
Вакарчук на позачергових виборах до Верховної Ради торік ішов першим у списку партії. До фракції "Голос" входять 20 нардепів. Її очолює колишній журналіст Сергій Рахманін.
У березні партію замість Святослава очолила депутатка Кіра Рудик.
2007-го Вакарчук вперше обрався до ВР. Йшов 15-м у списку блоку "Наша Україна". Народним депутатом пробув 389 днів, достроково склав повноваження.
— Вакарчук у чомусь схожий із Зеленським, обоє із творчого середовища. Але другий — наполегливіший. Славко так і не став політиком, він класичний інтелігент — завжди сумнівається, — каже політолог Володимир Фесенко, 61 рік.
— Святослав може надихати інших. Однак політична активність двічі показала: постійна, рутинна організаційна робота йому не подобається. Хоче займатися творчістю. Та якщо ти вже взяв на себе відповідальність, треба тягнути воза. Люди надали тобі мандат. Третього шансу в політиці в нього не буде. Можуть пробачити програш, але не слабкість.
Коли Вакарчук вперше пішов із парламенту, багато хто вважав це проявом принциповості. Зараз у нього повірили, як у лідера. Люди хотіли, щоб він і в президентських виборах брав участь. Пішов у парламент на чолі політсили, а потім кинув.
Шанс втриматися у "Голосу" є. Зараз у партії найбільша проблема — виживання.
— Вакарчук не був і ніколи не стане політиком. Він людина із шоу-бізнесу, яка двічі погодилася зіграти цю роль. Обидва рази виявилося, що це напряжно, заважає його сценічній кар'єрі, — говорить науковець, ветеран російсько-української війни 46-річний Євген Дикий.
— Виглядає, що політичної сили "Голос" не існує. Бо партія повинна бути представлена не лише в парламенті, але і в місцевих радах, мати осередки. Є маленька фракція у Верховній Раді. Під брендом проєкту на чолі з шоуменом зайшли адекватні й патріотичні депутати. В умовах монобільшості вони відіграють роль української демократичної опозиції.
У парламенті "Голос" можуть розчинити. Формується триполярна система, де з однієї сторони президентська партія "Слуга народу" з величезними тріщинами і волею з Банкової. Другий полюс — російська п'ята колона "Опозиційна платформа — За життя". Третій — "Європейська солідарність" Петра Порошенка як національна, патріотична опозиція.
Чи втримається партія, побачимо під час місцевих виборів 25 жовтня. Якщо зайдуть у місцеві ради, тоді далі щось може бути. Якщо проваляться, на проєкті можна буде поставити крапку.
— "Голос" отримує можливість довести право на існування, — каже засновник фонду "Повернись живим" 36-річний Віталій Дейнега.
— Можуть зайняти величезну електоральну нішу — отримати підтримку людей, які за вступ України до НАТО і ЄС, але з різних причин не готові підтримувати "Європейську солідарність". У "Голосу" добрий список людей, які за рік не мали серйозних зашкварів.
Вакарчук свій максимум зробив. Як відомий співак завів у парламент фракцію. Зрозумів — це не його і пішов. Так краще, ніж продовжував би бути нардепом. Перед тими, хто лишився у ВР, постав виклик.
Для фракції буде політичною смертю піти в будь-який інший табір у парламенті. Партії треба показувати жорстокішу позицію. Найяскравіше "Голос" виглядав, коли під час зміни Кабміну атакували команду Зеленського, уряд Шмигаля. По своїй зубастості вони сильніші за інших. Мусять бути такою ж зубастою опозицією далі. Яка готова розмовляти з владою, але з позиції сили. Тоді їх поважатимуть, а виборці за них голосуватимуть.
Треба розвивати осередки
— Партії — осередків, ідеології, стратегії — немає. Але є прекрасні стартові умови: немає залежності від олігархів, від рейтингів чи антирейтингів відомих персон, немає зобов'язань ні перед ким, окрім виборців, — говорить викладач Києво-Могилянської бізнес-школи 54-річний Валерій Пекар.
— Натомість є власна фракція у Раді. Є зібрання людей, у кожного з яких своє бачення, але ні за ким немає чорного шлейфу. "Голос" може стати першою політичною партією в українській історії. Як перетворити унікальні переваги в перемогу?
Визначитися, хто їхній виборець. Забудьте про ліві погляди — ви не перевершите на цьому полі "Батьківщину". Не варто конкурувати з "Європейською солідарністю" за патріотів-консерваторів. Треба звернутися до лібералів. Оголосити "Голос" єдиним реальним захисником українського бізнесу та креативного класу, нових індустрій і сенсів. І послідовно тримати цю політику — більше економічної свободи, менше радянщини.
Визначити стратегію. Бути вірним їй і власному виборцю. Це важливіше за короткострокові політичні виграші.
Будувати партію. Розвивати осередки в усіх великих і середніх містах.
1 
1
Коментарі