"Бої за Попасну й Сіверськодонецьк стануть для росіян "верденською м'ясорубкою" – Юрій Михальчишин

Маріуполь – це альтернативний центр структурування всього Приазов'я. Завжди виступав у певній конкуренції до Донецька. Без оволодіння Маріуполем дегенеративний проєкт під назвою "ДНР" не набував завершеності й повноти, – говорить Юрій. – Це як із погляду економічної, адміністративно-політичної. Щоб створити враження виконання завдань сумнозвісної "русской весны" 2014-го, які були відкладені через поразку. Тому Путіну було життєво необхідно встановити контроль над Маріуполем.

Це також повна економічна й транспортна блокада з боку Азовського моря. Відсікання материкової України від морів є важливим етапом російського плану знищення української державності. Демонтаж суверенної України є стратегічним імперативом російських еліт.

Це, на жаль, скорочення лінії фронту. Вивільнення російських ударних угруповань, які були зосереджені в Маріуполі. Після відпочинку й переформатування ці батальйонно-тактичні групи можуть з'явитися на інших ділянках фронту. Зокрема, і на Донбасі. Це дає російським стратегам надію на успішне досягнення мети в цьому регіоні. Щонайменше вихід на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей.

Але вісім років для нас не минули даремно. Спорудили оборонні фортифікаційні рубежі. Підготували засоби ураження, насамперед артилерію. Провели роботу з накопичення боєприпасів. Успішні оборонні дії демонструють, що російські агресори не здатні пробити українську оборону й вклинитися в глибину, достатню для якихось операцій з оточення. Це просто удари лобом у стінку. Які коштують атакувальникам чималих жертв і зусиль. В окупантів не виходить захопити цілим жоден населений пункт – усе перетворюють на місячний ландшафт. Росіяни діють за методами Першої світової війни – позиційний глухий кут із багатоденними артилерійськими бомбардуваннями і безперспективними атаками великих мас піхоти. Саме цю стратегію російське командування обрало, щоб проламати українську оборону на Донбасі.

 

Уроки історії минулого століття для росіян були марними. Ані Перша, ані Друга світові війни не навчили їх, що так діяти категорично не можна. Але спроби вести маневренну війну провалилися в березні.

Здавалося, що в них були люди, які могли мислити сучасно. Але популярна доктрина генерала Герасимова щодо гібридної війни (доктрина переосмислювала поняття міждержавного конфлікту й ставила військові дії в один ряд із політичними, економічними, інформаційними, гуманітарними та іншими невійськовими заходами. – Gazeta.ua) зазнала краху в перші три дні повномасштабної війни. Довелося вдатися до старих методів.

Важливо розуміти роль Херсонщини. У нас багато зав'язано на економічні результати саме херсонських аграріїв. Росіяни намагаються взяти під контроль діяльність фермерських господарств, крадуть техніку, насіннєвий матеріал, запаси збіжжя. Здійснюють політику пограбування, яка схожа на підготування Голодомору.

Позитивним моментом для нас можна назвати відсутність ефективної "п'ятої колони". У Херсонській області росіянам доводиться шукати політичних маргіналів. Це демонструє безперспективність ілюзій про наявність тут "русского мира", який може когось надихати й мобілізувати.

Військова компонента є проблематичною. Тому що концентрація російських військових є високою. Ворог не полишає намірів наступати в напрямку Дніпропетровщини. Це вже наші важливі індустріальні центри. Паралельно – вздовж Бузького напрямку. Наприклад, продовжувати захоплення Миколаєва. У них залишається достатньою сил і засобів. Загроза з південного напрямку є доволі актуальною.

Там надзвичайно добре укріплені фортифікаційні позицій. Ми добре підготували майбутній театр бойових дій. А херсонські степи – ландшафт, придатний для дій великих механізованих з'єднань противника. І вони можуть мати надії на обхідні маневри, щоб поцілити в наше індустріальне серце.

Ситуація загрозлива. З перспективи літнього наступу росіян вони можуть, на жаль, тимчасово розраховувати на успіх. Не здивуюся, якщо це оголосять основною перемогою весняної кампанії. Можуть сказати, що це нібито була їхня первинна мета.

Це гнучка оборона. Можливо, з переходом у маневрену – у глибину. Така тактика має перспективи щодо збереження особового складу й техніки. Має сенс для виснаження наступального потенціалу супротивника. Ми розмінюємо час і територію на живу силу супротивника та його техніку. Росіяни отримують землю, яка вже не придатна для експлуатації, тому що вони все там знищують. Водночас втрачають час, особовий склад, техніку, накопичений наступальний потенціал. І Попасна, і Сіверськодонецьк можуть стати українським Верденом для росіян (під час Першої світової війни в лютому 1916 року під Верденом розпочалася найдовша в історії битва, яка тривала 303 дні. Її ще називають "верденська м'ясорубка", бо втрати сторін перевищували 300 тис. військових. – Gazeta.ua).

Після того, як росіяни втратять наступальний потенціал, їм доведеться перейти до оборони. До цього залишається два-три тижні. До того часу вони намагатимуться просунутися.

Це може стати вирішальним чинником для здобуття якісної переваги над супротивником. Але перший удар росіян ми витримали й без цих постачань. Це якісна розбудова наших Збройних сил, досвід АТО та ООС. Такого досвіду американські військові не мають із часу війни в Кореї, наприклад. А наші військові мають.

На суходолі важливо отримати артилерійські системи. Сучасна бронетехніка. Оперативно-тактичні комплекси, які б дозволили вражати цілі на 200-300 кілометрів – тобто міста і регіони в Росії. Це суттєво знизило б градус агресії росіян і протверезило гарячі голови. Їх значно демотивували б повітряні тривоги щоночі, які сьогодні чують українці.

У повітрі треба прикрити великі промислові центри, логістику західних озброєнь і фронт – це комплекси протиповітряної та протиракетної оборони різного радіусу дії. Це десятки сучасних комплексів із достатнім боєкомплектом. Захистити тил не менш важливо, ніж відстояти лінію фронту.

У мене є декілька приятелів – вони чекають на цю техніку. Готові вчитися і демонструють до цього здатність. Українські пілоти за кількістю нальоту в складних умовах – під вогнем супротивника – можуть дати фору західним колегам. Авіація – це завжди можливість завдати ударів за лінією фронту. Тому Захід довго боявся дражнити російського "ведмедя" навіть в умовах розв'язаної відкритої війни й демонстративних погроз решті держав. У російському просторі свідомості війна проти світу вже давно триває. Україна є тільки одним із фронтів. Вони з нетерпінням очікують розгортання інших.

 

Доводилося бачити, як працюють "боги війни". Це вже принципово інша робота, ніж під час Другої світової війни чи війни в Афганістані. Це робота артилерії в режимі онлайн за візуального контролю бою за допомогою безпілотників. За точного коригування вогню передовоми артилерійськими спотерігачами. Це здатність переносити вогонь углиб оборони супротивника. Ефективність цього роду військ зросла на порядок. Цифрові технології значно підвищують ефективність навіть гармат, які виготовили минулого століття.

Як мінімум протистоїть на рівних. Але треба було б досягнути й кількісної рівноваги, яку ми зараз компенсуємо якістю. Для перелому ситуації потрібно більше артилерійських стволів, снарядів, зокрема керованих. Це те, що ми хочемо отримати від Заходу.

Залізниця – це також переміщення гуманітарних вантажів. Особового складу для війська. У нас мільйони біженців в областях центру й заходу України, яким також треба пересуватися. З дефіцитом пального все це складно робити. Залізниця залишається життєвою артерією для економіки й людей.

Полотно можна відновити швидко. А на підстанцію треба багато тижнів, іноді навіть місяці роботи. Обладнання часто доводиться закуповувати за кордоном. Росія намагається знизити наш потенціал. Це стратегія виснаження. Підірвати нашу систему організації економіки й соціуму – одне із завдань російської військової машини.

Удари по критичній інфраструктурі – це також психологічний ефект. Відчуття постійного страху, повітряні тривоги сильно виснажують психіку тих, хто в тилу, ітих, хто на фронті й хвилюється за рідних. Окупанти можуть почати в тилу бити не лише по інфраструктурі, а й по житлових масивах. Нібито через помилки. Після Харкова вони не мають жодних моральних стримувань, щоб не почати тероризувати львів'ян чи іванофранківців. Підвал у кожному будинку має стати захистом, де люди можуть нагрітися, матимуть запаси води та їжі.

У них більше резервів. Виснаживши наші сили оборони, вони сподіваються, що завдяки введенню нових резервів зможуть переламати ситуацію. Досягти десь прориву. Сподіваються, що ми десь посипимося. Що провалиться тил, фронт буде не здатний вести війну. Це була основа їхньої стратегії. Вважали, що ми згоримо, наче сірник.

Інерція мислення їх підводить десь років 300. Вісім років не зробили вирішального впливу. Вони діставали викривлену картину про нас через медіа. Росіяни вважали, що мають справу зі слабаками.

Абсолютно. Ця призма обернулася дзеркально. І це повчальний урок – імперські нації часто втрачають можливість адекватно оцінювати не тільки оточення, а й себе. Вони вироджуються, перестають бути людьми. Це видно по діях загарбників на звільнених від окупації територіях. Деградація росіян тривала ще з ХVІІІ століття. Ми є свідками її апофеозу.

Такі операції потрібні, щоб знищити потенціал агресора на його території. Підготовка має бути надзвичайно комплексною. Перш ніж зважитися на такий крок, треба розуміти, що воєнна доктрина Російської Федерації на цей випадок передбачає застосування зброї масового знищення. Тобто будь-який удар сухопутними силами по території Росії подадуть російському суспільству як акт агресії. Це передбачатиме завдання відплатного ядерного удару. Можливо, не стратегічною, але тактичною ядерною зброєю. Не маю жодних сумнів, що російське керівництво до цього готове.

Демілітаризація. Це наша наступна стратегічна мета після відновлення лінії державного кордону. Демілітаризація потрібна на глибину щонайменше 100 кілометрів із забороною розміщення там наступальних озброєнь, стартових позицій ракет, військових аеродромів. Потрібна буферна зона в прикордонних районах.

У найближчій історичній перспективі Білорусь буде інтегрована в Росію. Безперечно, вони мають стати слабкими. Для цього треба завдати воєнної поразки. Історія вже показала, що росіян можна перемагати. Найчастіше – у союзах кількох держав. Коаліційна війна – один із чинників майбутньої перемоги. Ми з найближчими сусідами вже це робили – починаючи від 1514 року в битві під Оршею, де билися українці, поляки, литовці, білоруси проти москалів, до 1920-го – оборона правобережної України УНР і війська польського. Ми показали, що можемо тримати оборону, розвивати контрнаступ, а потім відбивати росіян.

Вони ніколи не закінчаться. Там є довгий конвеєр кар'єристів, які бажають посісти їхнє місце. Але для нас це мало що змінює. Заміна прізвищ цікава тільки з погляду кадрового хаосу в російській армії. Там немає формування військової опозиції.

Приємно, що ворог зазнає втрат у генералітеті. Це свідчить, що в них середня ланка командирів рівня полку, бригади, дивізії повністю провалює свої обов'язки. Присутність найвищого керівництва на полі бою є свідченням того, що намагаються виправити те, що наламали до них, а для середньої ланки керівництва – це вирок некомпетентності. Ситуація веде тільки до зростання летальності російських генералів.

Таких прецедентів мало. Гітлер не дотягнув, а в Сталіна нічого такого не передбачалося. У нас формується сподівання на Гаазький трибунал. Але кого він засудив із масштабних злочинців? Старенького Мілошевича (у травні 1999 року Гаазький трибунал для колишньої Югославії висунув звинувачення проти колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича в скоєнні воєнних злочинів у Косово 1999 року. Суд почався 2002-го. 2006 року політика знайшли мертвим у його камері у в'язниці Гаазького трибуналу. Він помер від серцевого нападу. За кілька днів справу закрили. – Gazeta.ua) я не беру до уваги – тут не порівняна величина з диктатором Путіним. Результатів реальних немає. Тому не плекав би ілюзій. У Росії відсторонення від влади відбувається через природну чи насильницьку смерть.

Так. Крихітна Естонія свого часу змусила ленінську Росію заплатити 15 тонн золотом. Обсяг наших матеріальних збитків треба вести вже зараз. Сума має бути такою, щоб на багато років підірвати Росію, щоб не мріяла про реванш. Щоб стягувати репарації, потрібна військова присутність на території супротивника. Тоді вороги стають делікатними. Якщо це буде миротворча місія з офіційним мандатом, то це буде ефективно.

Країна матиме регіональне лідерство в Центральній і Східній Європі. З погляду війська ми вже займаємо цю нішу. Сьогодні треба зібрати військові потенціали Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, щоб зрівняти з нами. За реальними спроможностями у Європі ми є номером один.

Уся система міжнародних організацій має бути піддана тотальній ревізії. Не здивуюся, якщо не тільки ООН вийде із цієї війни чимось на зразок Ліги Націй, а і Європейський Союз у теперішньому вигляді може не вижити. Там очевидне внутрішнє розшарування серед еліт різних держав. Тому що був цей постійний "секс телефоном" Макрона з Путіним. Зараз виклали подробиці, що президент Франції вимагав поступитися часткою нашого суверенітету, щоб Путін зберіг обличчя – це геополітична проституція. Європейський Союз або вийде оновленим, або будуть кілька різних міжнародних організацій.