Між Америкою, Європою та Росією: на кого робитиме ставку Китай?

Свого часу президент США Річард Ніксон пішов на нормалізацію стосунків з комуністичним Китаєм, щоб розбити дуумвірат "Китай – СРСР". Історики називають цей хід "реверсом Ніксона". Схоже, нинішній очільник Білого дому затіяв "реверс Трампа". Він прагне "дружити" з путінською Росією, щоб послабити Пекін. Але чи можливо таке, що Китай натомість зблизиться з Євросоюзом, а у програші опиниться Америка? Такий варіант можливий, і детальніше про це – у нашому матеріалі.

Тричі ображена Європа та двічі ображений Китай

Взаємодія між Європейським Союзом та Сполученими Штатами Америки стає все проблемнішою. По-перше, тривають торгові суперечки, і вже зараз Трамп заявляє, що незабаром запровадить 25% мита проти ЄС.

По-друге, той-таки Трамп викидає Європу з переговорного треку, розраховуючи самотужки домовитися з Путіним про завершення війни в Україні. Саму Україну, а також і ЄС виносять за дужки таких перемовин.

По-третє, США не демонструють одностайності з ЄС в оцінці російсько-української війни. Це доводить, зокрема, протистояння в Організації Об'єднаних Націй з приводу того, якою резолюцією відзначити треті роковини війни в Україні.

Американський президент, здається, із задоволенням спостерігає за тим, як ширшають тріщини у стосунках США та ЄС. І не просто спостерігає, але й активно ці тріщини поглиблює. "Європейський Союз був створений, щоб обдурити Сполучені Штати", – ні сіло ні впало заявляє Трамп у властивій йому брутальній манері.

На європейському континенті він поважає, здається, лише Велику Британію, яка не є членом ЄС. Близькі до Трампа кола свідчать: його зачаровує британська монархія, і лист від короля Чарльза ІІІ, який привіз у Вашингтон прем'єр Кір Стармер, справив на Трампа враження. У листі було запрошення відвідати Букінгемський палац, через що американський президент почувався улещеним.

Але повернемося до образ.

Американські мита не обійшли і "Піднебесну імперію". На китайський імпорт будуть накладені 10-відсоткові мита, обіцяє Вашингтон. І це безкінечно обурює Пекін, котрий пообіцяв не залишатися у боргу. "Якщо американська сторона наполягатиме на тому, щоб йти своїм шляхом, китайська сторона вживатиме всіх необхідних контрзаходів для захисту своїх законних прав та інтересів", – зазначило міністерство торгівлі КНР.

 

Також – без уточнення подробиць – Китай звинувачує США у "шантажі". "Тиск, примус і погрози не є правильним способом поводження з Китаєм. Основною передумовою є взаємна повага", – а це вже слова речника міністерства закордонних справ КНР Лінь Цзяня.

Отже, якщо є три сторони – а в даному разі це США, Європа та Китай – і одна з них "ображає" інших, то союз останніх двох стане цілком передбачуваним. Інша справа, наскільки довговічним або ситуативним він виявиться, але це вже інша історія. Поки що очевидним є тільки те, що Китай та Європа почали перезавантажувати стосунки.

Дракон, приборканий Іспанією

Нещодавно міністр закордонних справ Китаю Ван Ї побував у 10-денному турне до країн Євросоюзу, США та Південної Африки і привіз звідти позитивні враження. А враження ці стосувалися передусім Європи.

"Під час поїздки до Європи я відчув, що політика Євросоюзу щодо Китаю стала більш раціональною та прагматичною. Євросоюз намагається зрозуміти наміри і практичні кроки Китаю, він готовий зміцнювати обміни і співпрацю, вирішувати розбіжності через діалог", – нахвалював Ван Ї своїх візаві.

А коли його запитали, а як же, мовляв, США та Росія? – Ван Ї відповів таке. "Відносини Китаю і Європейського Союзу не спрямовані проти будь-якої третьої сторони та не залежать від неї чи не підпорядковуються їй", – сказав він. Мовляв, ніхто не вказуватиме Китаю, з ким йому дружити.

До речі, цього року відзначається 50-річчя встановлення дипломатичних відносин між Китаєм і Євросоюзом, про що також згадав Ван Ї.

А от про що він промовчав, так це про те, що стосунки між Китаєм і ЄС охололи в тому числі через проросійський нейтралітет Пекіна та його відмову долучитись до зусиль європейців із протистояння Путіну. Але коли адміністрація Трампа взяла курс на конфронтацію з Європейським Союзом, Брюссель пом'якшив риторику стосовно Китаю, і китайські аналітики заговорили про поліпшення відносин їх країни з ЄС.

Бо краще тримати Китай в умовних "союзниках", аніж бачити його серед опонентів, подумали у ЄС. Тим паче, що нішу головного опонента віднедавна посіли Сполучені Штати.

І ще кілька слів про Ван Ї. Його турне охопило і Мюнхен, де він побував на конференції з безпеки, про яку ми писали раніше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європа вхопилася за голову. Три уроки Мюнхенської конференції

Там він провів двосторонні зустрічі з кількома високопоставленими європейськими чиновниками, включаючи верховну представницю ЄС із закордонних справ Каю Каллас, канцлера Німеччини Олафа Шольца і генерального секретаря НАТО Марка Рютте.

Але цікаво, що найпершим "Китай", чи то пак Ван Ї, "захопила" Іспанія. Увагою китайського чиновника заволодів міністр закордонних справ Іспанії Хосе Мануель Альбарес. Він наголосив, що його країна готова до дружніх стосунків з КНР. "Європа має ухвалювати власні рішення самостійно. І ми маємо вирішити, коли Китай може бути партнером, а коли – конкурентом", – зазначив Альбарес.

Але що там Альбарес?.. Навіть голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, одна з європейських "яструбів" щодо Китаю, у січні закликала до нових зусиль для покращення відносин між Брюсселем та Пекіном.

Як бачимо, історія робить інколи неймовірні кульбіти. У 2022-му Путін зумів об'єднати українців. У 2025-му "Путін" більшого масштабу – Дональд Трамп – об'єднав європейців, та ще й підштовхнув їх до обіймів з Китаєм.

Бо, як справедливо зазначив майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, Трампа "мало хвилює доля Європи", а тому європейці мають діяти відповідним чином. "Моїм абсолютним пріоритетом буде якнайшвидше зміцнити Європу, щоб крок за кроком ми могли дійсно досягти незалежності від США", – сказав він.

Поки що Європа вважає один із чинників такого зміцнення побудову нових взаємин з Китаєм. Але так, можливо, триватиме доти, доки Китай не нападе на Тайвань. Якщо це, звісно, взагалі коли-небудь станеться.

Дружба звідси й до… Тайваню

А втім, агенція Bloomberg опублікувала цікаву статтю, якою застерегла від дочасної констатації того, що Китай, мовляв, вийшов з орбіти Росії, ослабив зв'язки зі США та рухається у напрямку Європи. Це ще не так.

Бо Сі Цзіньпіна, Дональда Трампа і Володимира Путіна споріднює спільна риса – ігнорування міжнародно визнаних правил – у тій чи іншій мірі.

Колись, пише Bloomberg, "США принаймні могли стверджувати, що їхнє порушення правил було необхідним для більшого блага, що вони намагалися захистити демократію від авторитаризму, захистити світ від терористів або швидко припинити війну, яка інакше вбила б набагато більше людей".

Але "з Трампом навіть претензія на моральний авторитет викинута з вікна. Його Сполучені Штати – це ті, де Україна спровокувала Росію на війну, де європейські законодавці становлять більшу загрозу безпеці, ніж Росія та Китай, де альянси – це рекет, де суверенітет є предметом переговорів і де майже будь-яке гноблення слабких можна виправдати в ім'я національних інтересів", – йдеться у статті.

І такі Сполучені Штати цілком влаштовують Китай.

Тому зарано говорити, шо Пекін – попри образу через мита – рухається у фарватері демократичного світу. Ні, стверджувати таке означало би перебувати у великій ілюзії. Навпаки, політичний стиль Трампа створює для КНР набагато комфортніший світ.

"Наприклад, його погрози військовим та економічним примусом заволодіти Гренландією надають Сі менш криваву модель для встановлення контролю над Тайванем, аніж вторгнення Путіна в Україну", – зазначає Bloomberg.

Ба й справді: напад Китаю на Тайвань – напад, заохочений не лише Путіним, але й Трампом! – подекуди виглядає питанням часу. І як тоді Європа ставитиметься до Китаю, з яким зараз налагоджує зв'язки?

Це складне питання, тим паче, що й зараз з порядку денного не знята співпраця Сі та Путіна. Більшість країн-членів ЄС не можуть дивитися крізь пальці на китайську підтримку Росії у війні проти України. Тож недарма останній пакет санкцій, ухвалений Євросоюзом 24 лютого, знову включив у себе китайські компанії та приватних осіб.

Але от що прикметно. Поки Європа наново відкриває для себе Китай і приглядається до потенційного союзника, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн їде до Індії. І там, разом із прем'єр-міністром Нарендрою Моді заявляє про "підтримку зусиль із досягнення стійкого та тривалого миру в Україні, який має ґрунтуватися на принципах Хартії ООН та на повазі до суверенітету та територіальної цілісності".

Моді та фон дер Ляєн зустрічаються як добрі друзі і говорять про мир в Україні – мир, який порушила Росія. Втім, вони також обговорюють співпрацю у сфері торгівлі, технологій, інвестицій, інновацій, безпеки тощо. А ще – поновлюють переговори про вільну торгівлю, які розпочалися ще у 2007 році, але були призупинені у 2013-му через розбіжності з ключових питань.

 

Але нині, як виглядає, ключове питання - вже не інвестиції, а протистояння тим, хто має монополію на мир та війну. Такими себе вважають Росія та Китай, а також Америка Трампа, яка погрожує Данії, Мексиці, Канаді.

Схоже, що Європа проводить велику верифікацію друзів, союзників чи бодай ситуативних партнерів для того, щоб вистояти перед лицем значної загрози.

Американський журналіст Рід Стандіш вважає, що Європі майбутнього загрожує розкол, бо "у той час як одні уряди звернуться до таких країн, як Індія, Південна Корея та Японія, щоб збалансувати свою зовнішню політику, інші, наприклад нинішні уряди Іспанії та Угорщини, продовжуватимуть залучати китайські інвестиції та створювати нові можливості для Пекіну".

Проте, можливо, це передчасні побоювання. Західного світу, який покладався на Сполучені Штати і довіряв Америці свою безпеку, більше немає. Загрози залишилися, а от їх "нейтралізатор" перекинувся у клан ворогів. Тому народжується новий світ з широкими горизонтальними зв'язками, які, можливо, включатимуть і Китай, і Індію. І ми є свідками того, як ця реальність формується просто зараз – на наших очах.

×