Новий масовий наступ, навчання пілотів на F-16 та власні дрони: підсумки та прогнози війни

12

Фото: Генштаб ЗСУ

Наприкінці 2023 року хотілося б підвести певні підсумки та зробити прогнози ходу війни Росії проти України. Тим паче, що на нинішній рік обидві сторони ставили перед собою досить масштабні завдання.

Як відомо, Росія мала намір захопити всю територію Донецької і Луганської областей, просунутись до річки Оскол. Закріпитися на її лівому березі та утримати сухопутний коридор до Криму. За рахунок зазначеного, Москва сподівалась досягти найбільш важливої для неї політичної мети на поточному етапі розвитку ситуації, вийти на нові та більш вигідні рубежі, які б дозволили розгорнути подальший наступ у глибину території України. Зберегти можливість наземних транспортних комунікацій з Кримським півостровом та не допустити відновлення українського контролю над узбережжям Азовського моря.

При цьому Росія спиралась на людський потенціал її збройних сил, який був значно підвищений за рахунок проведення часткової мобілізації та набору добровольців-контрактників. Були також збільшені обсяги виробництва озброєння, боєприпасів, військової форми та амуніції. Це стало результатом заходів керівництвом РФ з переведення економіки на військові рейки. Важливе значення для Москви мало поглиблення військово-технічного співробітництва з Іраном, який розпочав масове постачання їй дронів-камікадзе типу Shahed. Росією було суттєво посилено угруповання військ на Донбасі. А також створена потужна та багатоешелонна смуга оборони на лінії фронту у Запорізькій і Херсонській областях України та на російсько-українському кордоні.

Цілі України також були відомі. Передбачали жорстку протидію наступу Росії на Донбасі та проведення ряду контрнаступальних операцій у Донецькій, Луганській, Запорізькій і Херсонській областях в інтересах зайняття важливих позицій, звільнення українських міст і територій та ліквідації сухопутного коридору Росії до Криму.

Для досягнення згаданих цілей у складі Сил оборони України додатково сформували близько 30 бригад Збройних сил, Національної гвардії та Територіальної оборони. Зміцнювалась оборонна система на Донбасі. А в подальшому і на інших ділянках лінії фронту, вздовж українсько-російського і довкола ключових населених пунктів та на важливих позиціях в тилу.

Водночас західні та інші партнери продовжували надавати Україні різні види озброєнь, включаючи танки та іншу бронетехніку, артилерійські засоби і реактивні системи залпового вогню, далекобійні ракети повітряного базування, комплекси ППО ближнього та середнього радіусу дії, літаки та вертольоти колишнього радянського виробництва, БПЛА, станції зв'язку і боротьби з дронами та різного роду військову амуніцію. Власні БПЛА у значних кількостях почала випускати і сама Україна.

США та європейські країни надавали допомогу Україні і у підготовці українських військовослужбовців. Зокрема, у застосуванні західної військової техніки. Восени 2023 року розпочали навчання пілотів та технічного персоналу літаків F-16. Здійснюється також лікування поранених українських військових.

Разом з тим, у 2023 році ні Росія, ні Україна так і не змогли досягти своїх цілей в повній мірі. Війна фактично перейшла у затяжну позиційну форму, хоча і з важкими та кровопролитними боями. По суті, виник динамічний баланс сил сторін. Причиною такого положення стала складність прориву добре укріплених позицій противника.

 

Так, єдиними досягненнями Росії стали окупація Бахмуту і сусідніх з ним територій, включаючи Соледар. А також часткове захоплення Мар'їнки і напівоточення Авдіївки, які є пригородами Донецька. При цьому, лише під згаданими містами ЗС РФ втратили понад 200 тис. загиблими та пораненими. У середньому ж кількість загиблих та поранених росіян на всій лінії фронту досягла близько тисячі осіб за добу. Певним чином Москва компенсує втрати за рахунок добровольців-контрактників. Однак, за деякими оцінками їх вже не вистачає. Більш того, призов людей до армії викликав гостру нестачу кадрів в економіці Російської Федерації.

Нажаль, Україна також не мала значних успіхів. СОУ вдалось стримати противника на більшій частині лінії фронту на Донбасі за винятком районів Мар'їнки та Авдіївки. В той же час були звільнені села Кліщіївка та Андріївка на південь від Бахмуту. Це дозволило взяти під вогневий контроль дорогу між ним та Горлівкою. СОУ трохи просунулись і у його напрямку. Поряд з цим у Запорізькій області СОУ вклинились в оборону противника (на 10-12 км) в районах населених пунктів Оріхів на Мелітопольському та Велика Новосілка на Бердянському напрямках. Висаджено декілька десантів на лівому березі Дніпра поблизу Херсону. Але подальше просування ВСУ було призупинено жорсткою обороною ЗС РФ, які залучили значну кількість своїх резервів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Замороження" конфлікту чи війна ресурсів

Бої між ЗС РФ та ВСУ безпосередньо на ліній фронту супроводжувались взаємними ударами сторін по об'єктах в глибині території противників із застосуванням ракет та БПЛА. При цьому російські та українські можливості практично зрівнялися. З одного боку зазначене стало наслідком зменшення у Росії кількості ракет та збільшення чисельності БПЛА, які давав Іран. А також зміцнення російської системи ППО за рахунок перекиду сил та засобів з глибини території країни. З другого – посилення військово-технічної допомоги Україні її іноземними партнерами, що дозволило їй наростити свій ударний потенціал та забезпечити більшу ефективність протиповітряної оборони.

В результаті, на відміну від 2022 року, Росія не змогла нанести критичного ураження українській енергетичній системі та завдати відчутних збитків промисловим підприємствам, зокрема оборонно-промислового комплексу. Тим не менше, Москва продовжувала нанесення ударів по цивільній та портовій інфраструктурі нашої держави, складах гуманітарної допомоги і запасах зернових та окремих тилових військових об'єктах.

Водночас суттєво підвищилась здатність України уражати цілі на території Росії та відбивати її повітряні атаки. Свідченням цього стали удари СОУ по центрах прийняття злочинних рішень у Москві. А також військових і військово-економічних об'єктах РФ на глибину до 800-900 км її власної території та на окупованих територіях України, включаючи Крим.

У наведеному контексті найбільш показовими були:

- атаки БПЛА по комплексу "Москва-Сити", де знаходиться російські міністерства, відповідальні за війну;

- знищення та пошкодження декількох військово-транспортних літаків Іл-72 на аеродромі у Пскові, літаків дальньої авіації Ту-22М3 на аеродромах у Калузькій і Новгородській областях та винищувачів Су-30СМ на аеродромі у Курську;

- виведення з ладу низки кораблів і підводного човна та руйнування штабу Чорноморського флоту у м. Севастополь;

- черговий підрив Кримського мосту.

Все це змусило Росію відвести літаки на більш віддалені аеродроми, передислокувати основну частину кораблів і підводних човнів РФ із Севастополя до Новоросійська та фактично припинити морську блокаду чорноморських портів України.

Водночас суміжні з Україною райони Росії, по суті, перетворилися на прифронтову зону. Так, у відповідь на обстріли збройними силами РФ прикордонної смуги Сумської, Чернігівської та Харківської областей України СОУ посилили удари по позиціях противника із застосуванням ствольної і реактивної артилерії та БПЛА. Причому розміщення росіянами таких позицій у населених пунктах та поблизу них об'єктивно призводить до їх руйнування. Насамперед, це стосується Бєлгородської області РФ, яка межує з Харківською, де відбуваються активні бойові дії. Там, у прикордонній зоні Бєлгородської області зруйнована більшість населених пунктів, а їх жителі відселені. Подібна ситуація складається і у Брянській та Курській областях.

Окремою проблемою для Росії стала активізація збройної та диверсійної діяльності противників режиму Путіна на російській території. В березні 2023 року загони Легіону "Свобода России" та "Русского Добровольческого Корпусу" вторгнулись до Брянської області, а в червні того ж року – до Бєлгородської та частково захопили її Шебекинский район. По всій території РФ відбуваються напади на військкомати, військові підприємства, нафтобази і нафтопереробні заводи та військову інфраструктуру. В глибині Російської Федерації діють також і українські диверсанти, які досягають Забайкалля. І це вже не кажучи про партизан на окупованих територіях України.

Втім, незважаючи на всі втрати Росії та відсутність у неї рішучих успіхів на фронті, Москва не збирається припиняти війну проти України. За словами Путіна під час прес-конференції два тижні тому "спеціальна військова операція буде продовжуватись до повного досягнення її цілей". Виходячи з зазначеного, у 2024 році Москва дійсно може розпочати новий масштабний наступ на Україну з метою захоплення Харкова, Запоріжжя та Дніпра, як це прогнозує ряд експертів.

 

При цьому Кремль знову ж таки розраховує на наявні у нього ресурси. На можливість проведення додаткового призову людей на військову службу та здатність російської промисловості збільшити обсяги виробництва озброєння й військової техніки, підтримку московської політики переважною більшістю громадян країни, а також виснаження України та втомленість від неї її партнерів.

Подібні сподівання мають під собою певне підґрунтя. Так, у 2024 році керівництво РФ планує виділити на військові цілі рекордну з часів розпаду СРСР суму в обсязі близько $75 млрд. Згідно з рішенням Путіна розпочаті заходи зі збільшення чисельності ЗС РФ до 2,04 млн осіб. Триває набір контрактників. За ствердженням Кремля, у 2023 році на контрактну службу призвали 420 тис. Ще 300 тис. склали призовники на строкову службу.

Крім того Москва активізувала кроки з підкупу лідерів та політичних сил західних країн. А також здійснення інформаційного впливу на їх населення з метою налаштування США та Європи проти України. Як відомо, Угорщина вже давно займає проросійські та антиукраїнські позиції. Наразі до неї частково приєдналася Словаччина, що стало наслідком перемоги проросійських сил в цій країні за підсумками парламентських виборів восени 2023 року. Хоча, найбільші надії режиму Путіна покладаються на ймовірність повернення до влади в США Дональда Трампа, який обіцяє припинити надання допомоги Україні, та його Республіканську партію, яка намагається заблокувати виділення фінансової допомоги Україні.

Але ситуація для України не така вже і погана як її намагається представити Росія. Військово-промисловий комплекс РФ вже давно втратив здатність виробляти бронетанкову техніку у достатній кількості. Принаймні, жодного нового танку чи артилерійської системи виробництва 2022-2023 років на фронті помічено не було. Натомість, там з'являється все більш стара техніка 1950-1960-х років, яка вилучається зі складів та, по можливості, відновлюється і модернізується.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ефективна протидія потужному ворогу: світовий досвід воєн

Не такі ж безмежні у Росії і людські ресурси. Їй все ще вдається заманювати людей на військову службу шляхом обіцянки високих зарплат та пільг. Але вилучення працівників із економіки має незворотній характер. За два роки війни Росія втратила на фронті близько 350 тис. осіб загиблими та ще 900 тис. – пораненими. А після оголошення часткової мобілізації у вересні 2022 року з країни втекло 1,5 млн осіб. Замінити всіх їх ніким. Хоча, після президентських виборів в Росії у березні 2024 року в країні дійсно може бути розпочата загальна мобілізація, що остаточно підірве її економіку. Особливо за умов, коли у 2022 внаслідок критичного посилення західних санкцій проти Росії та підвищення військових витрат вона вже впала на 20%. Це спричинило також і ускладнення соціально-економічних проблем в РФ.

За таких обставин Путін не тільки не зміг підвищити свій рейтинг, але і почав ще сильніше втрачати його. З грудня 2022 року по грудень 2023 року його реальний показник, який ретельно приховується російською владою, впав з 36% до 23%. А кількість прихильників продовження війни проти України знизилась з 70% до 25%. Наслідками наведених тенденцій стали також поглиблення суперечностей між різними політико-економічними угруповання в оточенні Путіна. Формально – з питань продовження війни проти України та жорсткої конфронтації із Заходом чи переходу до пошуку певних компромісів з ними. Насправді ж такі суперечності стосувалися боротьби за вплив на Путіна, владу та доступ до фінансів і ресурсів.

Втім, найбільш небезпечним для режиму Путіна, став розкол між різними формуваннями у збройних силах Росії. Проявом цього став конфлікт між нині ліквідованим власником ПВК "Вагнер" Пригожиним та міністром оборони РФ Шойгу і начальником генерального штаба Гересимовим. Весною 2023 року він переріс у збройні сутички між підрозділами ПВК та ЗС Росії, а потім і – у відкритий бут "вагерівців", які залишили лінію фронту та розпочали так званий "марш справедливості" на Москву. На той час бунт був придушений владою. Але всі ті проблеми, які призвели до нього, залишились без вирішення. Включаючи падіння морально-бойового духу особового російських військ. Особливо після масового набору до армії злочинців із в'язниць та колоній.

Звичайно, в України також є багато проблем, а її економічний, військовий та мобілізаційний (демографічний) потенціали поступаються відповідним потенціалам Росії. В той же час такі проблеми компенсуються фінансово-економічною та військово-технічною допомогою Україні з боку її іноземних партнерів. Крім того, Сили оборони України набули бойового досвіду, мають на озброєнні значно більшу кількість важкої техніки, ніж це було на початку війни. Зберігають високий рівень вмотивованості у протидії противнику.

Серед наших партнерів дійсно виникають розбіжності з українського питання. Але НАТО та ЄС знаходять можливості продовження та, навіть, посилення підтримки України. А Демократична та Республіканська партії США вже майже досягли компромісу щодо надання чергового пакету допомоги Україні на $50 млрд. І ще, прогнозуючи можливість зміни позицій США у разі повернення Трампа до влади в країні, багато хто забуває те, що саме він розпочав надання військово-технічної допомоги Україні. А за час свого президентського терміну втричі збільшив видатки на військове стримування Росії в Європі.

Виходячи із зазначеного можна зробити декілька висновків та прогнозів. Так, у 2024 році Росія жодним чином не зможе досягти якихось стратегічних успіхів у війні з Україною. Ситуація на фронті зберігатиме позиційний характер.

Разом з тим, це не означатиме остаточного "заморожування" війни. Вона лише ще більше буде переходити у форму боротьби ресурсів. А Російська Федерація і надалі послідовно підриватиметься західними санкціями. Водночас набуватимуть подальшого ускладнення соціально-економічні проблеми Росії, що створюватиме підґрунтя і для дестабілізації політичної обстановки в країні.

Водночас, іноземні партнери продовжуватимуть надавати допомогу Україні. Це дозволятиме не тільки стримувати противника, але і переходити у нові контрнаступи.

×